Ріст значення не має
Биндас Оля — 19/02/2009 - 15:46
Степанкові ніздрі періодично роздувались. Він намагався приховати від бабусі, що позіхає, йому нецікаво було слухати ті оповідки «з часів її молодості», хлопчик з нетерпінням чекав вечора, адже вони з Андрійком мали йти колядувати. Хлопці ще задовго до Різдвяних свят репетирували колядку і по власних підрахунках мали непогано заробити на тому. Їм нецікаво вже було ходити «куди ноги заведуть», для максимального ефекту, з економічної точки зору, вони розробили стратегію за якою будуть колядувати.
Частина 2 (Культ тьми)
Ihor Zubrytskyi — 9/02/2009 - 19:18
По просторих степах, які простягалися зеленим покривалом у всі боки, скакав вершник.
Вершник – невисокий, смаглявий, з прекрасно пропорційною фігурою, видавався єдиним цілим із скакуном. Темне, як вороняче крило, волосся мандрівника розвівалося під поривами вітру.
Степ парував під ніжним весняним сонцем, яке вже проминуло полудень і по-трохи прямувало на заслужений відпочинок. Середина весни – народження природи у всій красі й повноті.
Частина 1 (Культ тьми)
Ihor Zubrytskyi — 6/02/2009 - 20:23
Диск місяця був круглим і блідим. Він мляво посміхався зеленій землі. Зірки – мерехтливі цятки, теж підглядали і посилали свої погляди-промені на планету й всіх тих хто хотів, чи не хотів їх бачити.
Очі Землі віддзеркалювали ясне небо, по якому інколи пропливали випадкові хмарки. Непокірна річка струменіла у напрямку моря, яке могутньо ревло, гнівно кидаючи на берег свої хвилі-вали. На дні ріки блискучі камінці могли сперечатись у сяйві із зірками.
Річка так і називалася – Блискучою.
Хочу весни...
Лесь Щасливий — 5/02/2009 - 23:56
Так... Хочу весни... хочу чогось нового. Чесно кажучи, надоїв той бруднющий сніг, ожеледиця на дорогах... а особливо ожеледиця: бо всі 20-30 хвилин ходьби до школи чи дому думаєш, як би то не впасти і не відбити собі сідниці, в надзвичайний кайф "получаєш", коли всі перехожі лупляться на тебе і думають: "Який каліка: на рівній дорозі паде...". Нє... така зима не заслуговує називатися романтичною, ну хіба, що твоя подруга падає і тобі просто доводиться зробити добре діло: обтріпати її "подушки безпеки", а в подяку за це - получаєш тільки ляпаса. Ось така от гірка правда!
HAPPY NEW YEAR!
Консуело — 31/12/2008 - 12:34
- З наступаючим вас!
- Мамо, апельсини купила?
- Подайте, люди добрі, Христа Ради!
- ... яка не бувала, во вертепі...
- Вас теж! Всього найкращого!
- Береееемо ялиночки, недорого!
- Свіжий мед, липовий, гречаний...
- Долари-євро-що-міняєм-долари-євро...
- З наступаючим!
- Котра година, не підкажете?
- Молодий чоловіче, руку заберіть!
- Алло, ви де? зараз буду...
- Дитині потрібна операція...
- Яєчка у вас домашні?
- Пропустіть, будь ласка...
- А ну пішов звідси, бомжара, а то міліцію викличу!
-- З Новим Роком! З новим щастям!
Моє тіло пахне снігом,а душа - розпачем.Я тікаю.Тікаю від цього лісу,снігу,сонця і людей.Вперед.Тільки вперед.Назад я не повернусь ніколи.
Мої очі пусті,як і все навколо.Тепер для мене все пусте,все марне.Все це навколо є пройденим етапом,сходинкою на яку я більше ніколи не стану.
Моє тіло по троху виснажується - сьогодні воно працює так як ніколи.І,мабуть,так,як ніколи вже не зможе в майбутьньому...
Червоне і Чорне
Диво... — 13/12/2008 - 23:59
"...не бросит меня даже когда я попытаюсь его убить!..."
[Dir]
Вона зухвало подивилась у дзеркало. Біла шкіра, ще біліші зуби. Навіть занадто бліда.
35, 5. Розчесане волосся. Жорстке, мокре, пишне. Очі кольору норвезької форелі. Картину псували лише сині, мов брудні вагони метро, синці під очима. Ненсі підійшла впритул до дзеркала. На ньому залишились патьоки від мокрого волосся. Вона вдягла сітчасті рукавички і двома рухами підмалювала очі олівцем. Хижо посміхнулась.
Остання сторінка диявольського щоденника, або Сповідь наркоманки
Анастасия — 9/12/2008 - 18:13
Це жахливо, коли людина перестає жити морально, поступово розпадаючись біологічно, і все зводиться до мінімуму. Ще жахливіше дивитися на людей, що займаються продажем наркотиків; вони не є людьми, вони «тварі», що гублять мільйони людей, збагачуючи цим самим своє нестерпне життя на Землі. Специфіка в тому, що самі продавці наркотиків, як правило, не «сидять на голці». Вони прекрасно розуміють, чим це закінчиться, і бережуть своє здоров’я, страчуючи одночасно інших.
В світі нема нічого, що може не статися
Ейфорія — 4/12/2008 - 21:05
Уляна йшла по вулиці. Ся вулиця була обставина невеликими магазинчиками-кіосками. Вітрини були брудні, деякі товари не свіжі та не якісні. Також старенька бабця продавала розморожений оселедець та свинячу печінку, картину доповнювала цигарка в руці старої, брудні коси та поганий настрій бабці. А як всім відомо – будь який товар бажано не купувати у людей з поганими настроєм, тим паче продукти харчування… і тим паче у старої брудної баби в кіоску де всі санітарні норми повністю відсутні.
Це – вєтлічебніца? (продовження)
Мисько Сергій — 3/12/2008 - 17:45
Це – вєтлічебніца?
- Ало! Це – вєтлічебніца?
- Да! А ,нє…Ми – санепідємстанція! А я – Свєта! Мене звать Свєта!
- Значить… прививку… міні от бєшенства не здєлаєте?
- А шо таке? Хто це? Чи тобі нема шо робить?
- Це – Я ! У вас є яд? Хоч яду дайте…
- Яд?… Єсть. А для кого чи від чого? Від паразітів чи гризунів, а мо для жука шось королацького? Тоже є. Я отдєльно продаю… тіпу подпольно. Тіки ж ти нікому. Ой, случайно заплутала волоси за провод тіліфонний.. Тіки покрасила їх в чорне і на тобі… Хоч плач.. Нада знову … назад в біле перекрасювать…