1. Есенція
MBentefor — 17/06/2012 - 01:48
Сьогодні я бачив смерть.
Вона їхала в маршрутці поруч зі мною. Я довго дивився на неї, вдивлявся в риси обличчя, а тоді спитав:
– Я перепрошую, Ви – Смерть?
– Так. Я – Смерть. А що? – гордим й водночас ніжним голосом спитала вона.
– Нічого. Просто здивований бачити Вас серед людей.
Смерть відкинула за плече довге чорне волосся.
– Я ховаюсь від тих, за ким прийшла.
– Навіщо ж ховатись, якщо вони – Ваша ціль?
– А можна на "ти"? – з іскоркою в очах спитала вона.
– Можна. То чому ти ховаєшся?
Діти реактора (1 частина)
Lestat — 21/01/2011 - 19:27
ЧАСТИНА І
Життя під ковпаком
Департамент обліку населення планети Земля 2218 рік.
Особистий файл oб’єкта № 16327895236451232216
Ім’я: Джон
Прізвище: Гаммінг
Дата народження : 6 січня 2200 року
Місце народження : м. Кластерфильд
Місце встановлення чіпу: лікарня № 6 м.Кластерфильд
Приблизно так виглядає сучасний паспорт, не враховуючи фото та печатки, але його нема ні в кого, точніше ніхто його не бачить бо він знаходиться у головному комп’ютері департаменту обліку населення. А в нас є тільки чіп, який вживлюють у тіло при народженні.
Про того, хто стоїть за спиною
Валентина — 30/01/2010 - 13:27
Він в схованки грає зі мною,
Ховаючи речі потрібні.
Я знаю: він там, за спиною,
Хоч риси його непомітні.
Хтось скаже, що це перевтома,
Що це тільки так – неуважність.
Навіщо шукати фантома,
Потрібно спокійно зібратись.
А він посміхається тихо
На всі ці скептичні промови.
І знову лаштує потіху,
І знову виходить на лови.
А ми, як сліпі кошенята –
Не бачу, а отже й немає…
Чому ж так скажено завзято
З частинок ми атом складаєм?
І віримо всі Резерфорду,
Вчимо постулати Бора.
А всю наукову погоду
Складають не книги Тора.
Діалог Долі
Валентина — 7/12/2009 - 10:30
Час сієсти. Небачена спека.
Весь Олімп. Безтурботні боги.
Хмара в небі далека, далека,
Нерухома, як все навкруги.
І. Мойра
Щаслива мить для нового життя!
Усе зійшлося: зорі і планети.
Народжене під знаком цим дитя,
Під захистом опиниться Деметри.
Прославиться, прославить увесь рід.
Його ім'я вкарбоване у камінь,
Ще довго дивувати буде світ,
Горітиме у пам'яті, як пломінь.
Я бачу твердь захоплену, людей,
Що підкорятимуться хлопцю, наче богу.
Я відчуваю сильний дух ідей,
Які покажуть всім нову дорогу.
О сестри!
Дивна мить – народження життя!
ІІ. Мойра
Я виходжу заміж?!
Lakossta — 7/07/2009 - 23:40
Ось уже зовсмі на порозі моє заміжжя... Нове життя... Нова навіть не сторінка, а нова книга... Все заново, спочатку... Ctrl+N.... Створила нове... Позаду лишається багато позитивного та негативного.... Веселого та сумного.... Часи грандіозних тусовок та самотності, друзі та подруги, які в мене були.... Тепер я прокидатимуся не у когось вдома після гучного афтепаті, а поряд із ним. Готувати не просто, бо "блін...треба шось пожерти, бо вмру"....а готувати з любов"ю для нього... Чекати його з роботи, або летіти додому...до нього...
Пишу для тебе
Lakossta — 7/07/2009 - 23:37
Як тобі ранок? Правда гарний? Сонечко.... Як немає? Як дощ? Та ну....вигадки.... Ранок неймовірно сонячний та яскравий.... Наша кімнатка залити сяйвом від... хм.... мабуть простим людям, тим, які не в тємє, не зрозуміти.... Ти ж і так це бачиш... що я буду тобі пояснювати? ))) Ми вчора сиділи на віконечку.... Тепло.... Кружечка кави, приготована тобою.... Вона неймовірна....Охоплена двома лапками.... Одна на двох....Так кайфово.... Ти сів працювати.... Такий серйозний...Зосереджений..... Я тихенько буду блія тебе.... Це така насолода спостерігати як ти працюєш.... Закриваю очки.....
Ангели тут більше не живуть
Lakossta — 7/07/2009 - 23:24
Вони жили у самому Центрі неба. У них було елітна двоярусна хмаринка. У обох була престижна робота – вона працювала амуром, а він охоронцем. Щодня на їх е-мейли приходило сотні тисяч листів від людей, які благали про допомогу… Листи для неї були ніжними, романтичними, наскрізь пронизані теплотою «…Він так мені подобається, я так хочу щоб ми були разом…», «Вона така неймовірна, я так хочу дивитися у її очі і тонути в них…». Свої листи вона читала із посмішкою…
Звір
Vert Efner — 19/06/2009 - 14:28
Звір
Черговий приплив шаленої самотності, вкупі із стійким відчуттям непотрібності і забутості. Як покинута дитиною іграшка вночі на дворі, бо вона (дитина) побачила іншу і побігла по неї, а ця, вже не потрібна залишилась сама для себе, хоча була створена спеціально для дитини…
Тиха поява депресії, яку одразу чуєш за крижаним холодом у кінцівках – то душа втікає кудись далеко, а серце холоне і стає з великого і люблячого залізним мотором, який не знає, що таке почуття. Чи то від страху померти, чи навпаки – від великого бажання цього любляче серце повернеться ще не скоро…
аТАКи диПрЕсІї
Lana — 27/02/2009 - 22:58
Континентальні протяги
зоряні війни
циклони і смерчі
закодовані смерттю
циклопів повстання
остання надія
вмирає останньою
а небо аж піниться
хмарами сірими
примарами-птахами
атаки дипресії
чудовисько-Нессі
ховається в водах
Лохнеського озера
на зеро ставлять
гравці в Лас-Вегасі
пегаси осідлані
лані у клітках
мітки поставлені
на картах Конфуція
функції не відновлено
внутрішніх органів
оргАни вступають
реквієм...
ти від"їжджаєш
знаю надовго
тобто назавжди
ждата-не ждати?
шкода...
дихає потяг
у спину дорогою
годі...
правду не можеш
мені сказати
завтра не буде
Поема Вічного Шукача
Оля Ярмуш — 14/11/2008 - 13:00
Тиша проходить крізь мене,
мов лезо стального меча.
Неба блакитні знамена
палить вечірня свіча.
І Всесвіт на плечі лягає,
й безмовна дорога шукань,
і віра, як вогник над плаєм,
змагається з вітром вертань.
"Хто ти?" - питає Свідомість.
"Я - привид,"- говорить Душа, -
шляхам продалась я, натомість
отримала голос вірша.
Оспівую тихі озера,
дороги далекі й чужі.
То бардом, а то менестрелем
кричу до своєї душі.
Та Слово уже було сказано,
немає зворотніх заклять.
і Місяць мінливими фазами
над шляхом моїм, наче тать.
І вічні дороги під зорями,
і світ на долоні моїй.
