Сьогодні я бачив смерть.
Вона їхала в маршрутці поруч зі мною. Я довго дивився на неї, вдивлявся в риси обличчя, а тоді спитав:
– Я перепрошую, Ви – Смерть?
– Так. Я – Смерть. А що? – гордим й водночас ніжним голосом спитала вона.
– Нічого. Просто здивований бачити Вас серед людей.
Смерть відкинула за плече довге чорне волосся.
– Я ховаюсь від тих, за ким прийшла.
– Навіщо ж ховатись, якщо вони – Ваша ціль?
– А можна на "ти"? – з іскоркою в очах спитала вона.
– Можна. То чому ти ховаєшся?

ЧАСТИНА І
Життя під ковпаком
Департамент обліку населення планети Земля 2218 рік.
Особистий файл oб’єкта № 16327895236451232216
Ім’я: Джон
Прізвище: Гаммінг
Дата народження : 6 січня 2200 року
Місце народження : м. Кластерфильд
Місце встановлення чіпу: лікарня № 6 м.Кластерфильд

Приблизно так виглядає сучасний паспорт, не враховуючи фото та печатки, але його нема ні в кого, точніше ніхто його не бачить бо він знаходиться у головному комп’ютері департаменту обліку населення. А в нас є тільки чіп, який вживлюють у тіло при народженні.

Він в схованки грає зі мною,
Ховаючи речі потрібні.
Я знаю: він там, за спиною,
Хоч риси його непомітні.

Хтось скаже, що це перевтома,
Що це тільки так – неуважність.
Навіщо шукати фантома,
Потрібно спокійно зібратись.

А він посміхається тихо
На всі ці скептичні промови.
І знову лаштує потіху,
І знову виходить на лови.

А ми, як сліпі кошенята –
Не бачу, а отже й немає…
Чому ж так скажено завзято
З частинок ми атом складаєм?

І віримо всі Резерфорду,
Вчимо постулати Бора.
А всю наукову погоду
Складають не книги Тора.

Час сієсти. Небачена спека.
Весь Олімп. Безтурботні боги.
Хмара в небі далека, далека,
Нерухома, як все навкруги.

І. Мойра
Щаслива мить для нового життя!
Усе зійшлося: зорі і планети.
Народжене під знаком цим дитя,
Під захистом опиниться Деметри.

Прославиться, прославить увесь рід.
Його ім'я вкарбоване у камінь,
Ще довго дивувати буде світ,
Горітиме у пам'яті, як пломінь.

Я бачу твердь захоплену, людей,
Що підкорятимуться хлопцю, наче богу.
Я відчуваю сильний дух ідей,
Які покажуть всім нову дорогу.

О сестри!
Дивна мить – народження життя!

ІІ. Мойра

Ось уже зовсмі на порозі моє заміжжя... Нове життя... Нова навіть не сторінка, а нова книга... Все заново, спочатку... Ctrl+N.... Створила нове... Позаду лишається багато позитивного та негативного.... Веселого та сумного.... Часи грандіозних тусовок та самотності, друзі та подруги, які в мене були.... Тепер я прокидатимуся не у когось вдома після гучного афтепаті, а поряд із ним. Готувати не просто, бо "блін...треба шось пожерти, бо вмру"....а готувати з любов"ю для нього... Чекати його з роботи, або летіти додому...до нього...

Як тобі ранок? Правда гарний? Сонечко.... Як немає? Як дощ? Та ну....вигадки.... Ранок неймовірно сонячний та яскравий.... Наша кімнатка залити сяйвом від... хм.... мабуть простим людям, тим, які не в тємє, не зрозуміти.... Ти ж і так це бачиш... що я буду тобі пояснювати? ))) Ми вчора сиділи на віконечку.... Тепло.... Кружечка кави, приготована тобою.... Вона неймовірна....Охоплена двома лапками.... Одна на двох....Так кайфово.... Ти сів працювати.... Такий серйозний...Зосереджений..... Я тихенько буду блія тебе.... Це така насолода спостерігати як ти працюєш.... Закриваю очки.....

Вони жили у самому Центрі неба. У них було елітна двоярусна хмаринка. У обох була престижна робота – вона працювала амуром, а він охоронцем. Щодня на їх е-мейли приходило сотні тисяч листів від людей, які благали про допомогу… Листи для неї були ніжними, романтичними, наскрізь пронизані теплотою «…Він так мені подобається, я так хочу щоб ми були разом…», «Вона така неймовірна, я так хочу дивитися у її очі і тонути в них…». Свої листи вона читала із посмішкою…

Звір
Черговий приплив шаленої самотності, вкупі із стійким відчуттям непотрібності і забутості. Як покинута дитиною іграшка вночі на дворі, бо вона (дитина) побачила іншу і побігла по неї, а ця, вже не потрібна залишилась сама для себе, хоча була створена спеціально для дитини…
Тиха поява депресії, яку одразу чуєш за крижаним холодом у кінцівках – то душа втікає кудись далеко, а серце холоне і стає з великого і люблячого залізним мотором, який не знає, що таке почуття. Чи то від страху померти, чи навпаки – від великого бажання цього любляче серце повернеться ще не скоро…

Континентальні протяги
зоряні війни
циклони і смерчі
закодовані смерттю
циклопів повстання
остання надія
вмирає останньою
а небо аж піниться
хмарами сірими
примарами-птахами
атаки дипресії
чудовисько-Нессі
ховається в водах
Лохнеського озера
на зеро ставлять
гравці в Лас-Вегасі
пегаси осідлані
лані у клітках
мітки поставлені
на картах Конфуція
функції не відновлено
внутрішніх органів
оргАни вступають
реквієм...
ти від"їжджаєш
знаю надовго
тобто назавжди
ждата-не ждати?
шкода...
дихає потяг
у спину дорогою
годі...
правду не можеш
мені сказати
завтра не буде

Тиша проходить крізь мене,
мов лезо стального меча.
Неба блакитні знамена
палить вечірня свіча.
І Всесвіт на плечі лягає,
й безмовна дорога шукань,
і віра, як вогник над плаєм,
змагається з вітром вертань.
"Хто ти?" - питає Свідомість.
"Я - привид,"- говорить Душа, -
шляхам продалась я, натомість
отримала голос вірша.
Оспівую тихі озера,
дороги далекі й чужі.
То бардом, а то менестрелем
кричу до своєї душі.
Та Слово уже було сказано,
немає зворотніх заклять.
і Місяць мінливими фазами
над шляхом моїм, наче тать.
І вічні дороги під зорями,
і світ на долоні моїй.