Діалог Долі
Валентина — 7/12/2009 - 10:30
Збірка: Роздуми на вільні теми...
Час сієсти. Небачена спека.
Весь Олімп. Безтурботні боги.
Хмара в небі далека, далека,
Нерухома, як все навкруги.
І. Мойра
Щаслива мить для нового життя!
Усе зійшлося: зорі і планети.
Народжене під знаком цим дитя,
Під захистом опиниться Деметри.
Прославиться, прославить увесь рід.
Його ім'я вкарбоване у камінь,
Ще довго дивувати буде світ,
Горітиме у пам'яті, як пломінь.
Я бачу твердь захоплену, людей,
Що підкорятимуться хлопцю, наче богу.
Я відчуваю сильний дух ідей,
Які покажуть всім нову дорогу.
О сестри!
Дивна мить – народження життя!
ІІ. Мойра
Занадто ти безпечна, моя мила.
Чи варто діставати з небуття
Того, у кого є велика сила?
Напевне, стати здатен він царем.
Він здатен підкорити знань вершини,
Створити сад, що схожий на едем,
Зварити зілля - диво-кров машини.
Та тільки хижа вдача в малюка.
Його холодне і зрадливе серце,
Таке ж брудне, як ноги жебрака,
Таке ж пусте, як на поличці скельце.
ІІІ. Мойра
Спокійно там, внизу, минає час.
Чекає батько на появу сина.
На жаль, вогонь життя прокинувся і згас –
На все, о сестри, є своя причина.
Сказала і відрізала шиття.
Упала ледь помітна, тонка нитка.
Ввійшло у світ маля, і в небуття
Забрали Мойри ледь розквітлу квітку.