***
Небесного кольору стіни утворювали довгий тунель, який, здавалось, не мав кінця.
– Сюди! – смикнув він мене за руку.

- Добрый день. Мам? Ты дома?
- Привет сыночек. Ну как школа?
- Неплохо. Сегодня учили правящие круги нашей Малороси. - хлопчина закрив двері за собою і увійшов у квартиру. - Мене вигнали з класу за те що я назвав її Україною. - посміхнувся.
- Тихіше! Нас можуть почути. До 23:00 на українській шепотом.
- Ой. Вибач. Я забув.

Партія «Хом’ячків»
Мені, пів серйозно, пів жартома, запропонували вступити в партію хом’ячків. Вони стали новим модним типажем. Коли настав кінець історії і більше не потрібно було готуватися поховати світовий капіталізм-імперіалізм, чи комунізм-більшовизм, тоді усі чоловіки якось швидко обміліли, зсохлися, обросли вусами, шерстю і жиром і стали хом’ячками.

Попович проти Поповича.
Я з Поповичем познайомився чисто випадково. Я сидів на лавці, курив, пив пиво, куплене за останню п’ятку і думав як маю добратися до дому. До мене підійшов Попович.
― Здоров, - сказав Попович, - я Попович.
― Здоров, - відповів я, - і я Попович.
― Попович Поповичу не рівня.
― Можливо, погодився я. А заодно і поцікавився, - ти часом не син Мирослава Поповича – філософа?
― Ні, - сказав Попович, - хоча люблю пофілософствувати. А ти часом не онук Поповича космонавта?

Я, ти і «Победа».

Іра, Вітасик і національна форма медитації.
Треба уміти сумувати. Уміння сумувати можливо найбільше житейське уміння в нашій країні.
Коли ми з Вітасиком сиділи тихими літніми вечорами на лавочці у парку, пили пиво і жалілися один одному на свої проблеми я любив повторювати слова Еклезіаста: «Суєта суєт і усе суєта». А він постійно відповідав: «Значить твоя тупа філософія про суєту також суєта».

Я – не я.
Я не я. Я – вигадав себе. Треба визнати процес був захоплюючим. Він мене гіпнотизував. А результат виявився не передбачуваним. І що вийшло в результаті?
Ким я себе вигадав?
Письменником?
Та не сміши самого себе?
Невдахою?
Можливо я ним і був. Невдаха у країні невдах. Нічого особливого.

"Освіта - це голодування, нервування, читання, писання, виживання, прозріння". (Аліна Волощук)

"Освіта - це світильник життя, щоб розпізнати "хто є хто", "з ким і куди" йти здобувати скарби". ( Аліна Волощук)

"Освіта - це крок до мрії". ( Аліна Волощук)

"Освіта - це шлях до істини".( Аліна Волощук)

"Освіта - це давня система, яка дає все нові і нові плоди. Ми довго йдемо з нею, щоб скуштувати ці плоди". ( Аліна Волощук)

«Ой, люлі-люлі»

- Це просто жах! – скаржилась своїм подругам молода матуся Світлана, сподіваючись на те, що вони дадуть їй хоч якусь цінну пораду. – Мені здається, що Алінка просто ненавидить свою маленьку сестричку.
- Не вигадуй, - хором відповідали вони. – Це звичайні дитячі ревнощі. Показуй Аліні, що вона теж для тебе важлива, і все буде добре.
- Я показую. Як тільки можу. Та це не допомагає. Покарати її, чи що?
- Не смій. Так буде тільки гірше. Вона повинна сама звикнути до сестрички. Мусить пройти певний час, - говорила Галина, найстарша і найдосвідченіша з матусь.

Поринайте у мене,
сонети.
Ваші строфи-
повітряні кульки
Якщо вас в височінь
відпустити,
То розступляться
навіть гілки.