"Крутий поворот"
Елен — 10/06/2011 - 20:34
«Крутий поворот»
Останні кілька днів мою жінку ніби підмінили. Без видимої на те причини вона перетворилася із своєнравної левиці на м’яку і лагідну кішечку. Дивлюсь на неї – вона і ніби не вона.
Спершу я думав, що їй щось від мене потрібно. Нову норкову шубку чи путівку в екзотичні краї. Але коли вона чогось хотіла, то добивалася цього криками і істериками. Влаштовувала такі концерти, що мама не горюй! То до чого ж ця зміна поведінки?
Звісно, люди міняються. Але не так швидко і не так кардинально.
Зайці з автоматами
Курінний — 8/06/2011 - 20:00
Щойно ввійшла, він затис її між кухнею та кімнатою. Гарно затис - умів:
– То що, сьогодні?
– Одскоч!
– Та чо – мамка на зміні, га? Як обіцяв – сотенна з мене – капустою!
– Одскоч – по яйцях дам!
– Вже не сховаєшся, вже я подбав… так що давай, рибко…
Вітчим давно до неї клеївся, шморгаючи поліпами в носі. Іра люто боронилася та мамі не казала нічого, в мами серце – як розхвилюється… Добре, що медсестрою в поліклініці – хіба раз уже рятували… Спокушав доларами, хвалився, що заникав од мами, а Ірі ж зараз лише давай, молода – і на ганчір'я й на косметику…
Тітка Фаїна вскрізь ходила з сапою. І кричала. Бо цілий вік на буряках, а в полі, кожна розійшовшись на рядок – не почуєш одна одну, як не кричати. То вона кричала й у лавці, і на бригаді, і дома, й навіть у кабінеті в голови. Заходила, махала сапою й кричала. Вони всі кричали, з ланки, й голова виписував їм цеглу, цемент і навіть страшенно дефіцитний шифер. Сердито відсовував підписану заяву, наче хотів тим шифером заткнути буряківницям рота. Вони йшли вдоволені, кричали вже надворі й будувалися – були саме такі часи.
«Полон»
Вулиця здавалася йому широкою і безкрайою. А ще такою пустою. Він повільно човгав вперед, не знаючи, куди йти далі.
Він знову був на волі, хоча йому було б миліше і далі знаходитись в полоні.
Все почалося в понеділок вранці. Погода пророкувала чудовий сонячний день. Андрій, за звичкою, поцілував свою кохану дружину Надійку, взяв свій кейс і відправився на роботу.
19.10.2009 Оболонь - Університет
Ірина Халепенко — 31/05/2011 - 20:55
Прохолодний жовтневий ранок. Йдемо до метро вдвох. Я і моя сусідка з кімнати ліворуч. Кутаюсь у складках реглану – холодно! – шпортаючись у широчезних штанях намагаюсь прискорити крок. Марно. Все одно вона ледь устигає за мною у своїх мініатюрних туфельках і вузесенькій спідничці до колін. Збоку в неї мантиляється здоровезна сумка з парою книжок і теплими джинсами. Її хлопець забороняє їй носити спідниці, коли вони не разом. Вони зустрічаються 5 років і за місяць у них весілля. Вона буде вчителькою, він –економістом.
9.04.08 Київ - ?
Ірина Халепенко — 31/05/2011 - 20:52
9.04.08 15:27
Слухаю російські тексти на американський манер у виконанні білоруських панків під чеські гітари . Влипаю у жовто-поплямоване вікно четвертого вагону котрогось з електропоїздів Південно-Західної залізниці, що за Nну кількість хвилин має потягти мою цікавість у невідомому напрямі. Хоча, не в такому вже й невідомому, просто у якомусь із зазначених на павукоподібній мапі: Ніжин, Гребінка, Боярка, Трипілля – хто зна? Головне – це буде місце смерті мого чергового «А що коли…?» і народження 100 нових «А якщо…?», «Чому б не…?» і «Що буде, як я…?»
Лялька (Сумна фантазія)
Ірина Халепенко — 31/05/2011 - 20:24
- Кажи…
- Я… сказала…
- …Я не чув…
- …ВСЕ… - видихаю синьою цівочкою у прозорий вакуум між нами. Зеленкувата волога доріжка ножем розтинає твою розпечену щоку, лишаючи білий слід смерті. З моїх очей теж капотить. Прозорі краплі вкривають скло окулярів, шию, долоні. Але я не відчуваю болю. Мені не пече!!! Миготять фарами автомобілі на далекій естакаді, блимають ліхтарі, гуркотить по коліях трамвай… але НЕ ПЕЧЕ!!!
Чому не ріже шкіру?! – збентеженим поглядом запитую в повітря. – Ти ж холодне і вітер сильний – Чому не пече?!
"Останній раз"
Елен — 3/05/2011 - 16:19
«Останній раз»
В пасажирському купе було спекотно і на диво нудно. Навпроти мене сидів молодий темноволосий хлопець, здається, мій ровесник, і трохи старший за нас чоловік. Він мав дещо потрьопаний, хоча і досить елегантний вигляд, а риси його обличчя здалися мені надто суворими.
Існування кохання
sashenika — 25/04/2011 - 22:19
Так хотілося втопити тебе у списку своїх ідеалів. Він збільшувався з фантазійною швидкістю та мені все ж таки вдалося дібратися до останньої коми цього ілюзорного переліку, після якої стояло твоє ім'я. Та крапка не знищила мою самотність. Вона просто довела реальність твого образу, що є наслідком всіх моїх ідеалів. Та життя після цього не змінилося.
ЗАХВОРІЛА...
JULIA KAMINKO — 15/04/2011 - 16:32
Зимовий ранок видався напрочуд гарним. Холодне сонце лагідно зазирало крізь відкриту фіранку. Ковзнуло кімнатою. Поповзло по стіні і ніжно торкнулося щоки. Тиша. За вікном мільярдами діамантів виблискують сніжинки. Морозно… Останній день зими, а вона, немов, не помічає свого відходу.
Я вже давно прокинулась. Намагаюся вилізти з-під ковдри. Ранкова кава зігріває своїм гарячим, терпким ароматом. Шматок торта, з ніжним вершково-білим кремом і чорним гірким шоколадом, пестить і приносить насолоду…