Врок Отписаться | 9.9.2012 02:08
Вона прикидалася, прикидалася завжди. Я так думаю. Але того разу, того першого разу, коли я її побачив, вона прикидалася, що дуже болить голова, того вона спізнилася і того має пріорітет в черзі. Їй всі повірили. Я бачив схвальні кивання, чув уривки з тих перешіптувань. Справа була не в часі, а у самому принципі. Її взагалі мали не допустити за запізнення. Мене б не пустили.
Різдво
Самусенко Юрій — 10/01/2012 - 22:30
Вночі якось не спалося мені. Тепла ковдра зігріває мої маленькі теплі ніжки, але навіть чай в горлянку не лізе. Холодний місяць дивиться у вікно і мовчить. Морозно. Зацікавлено виглянув я на двір, де поодиноко гавкали собаки у дворах. Увімкнувши світло у кімнаті, я одягнув капці і кинув безсонний погляд на пальто, яке так самотньо висіло біля дверей. В якийсь момент мені здалося, що це була найсамотніша тканина у світі. Я давно не вдягав його, бо стареньке і нагоди не виявилось. Виявилось, що нагода є: темна ніч.
Шум ліфта, гуркіт сміттєвого контейнера, шелест коліс, воркування тролейбуса, виск гальм, вороняча баталія на стихійному звалищі, стихія роздратування, що викочується зсередини... на ліфти, на тролейбуси, на нескінченну гурбу з опущеними головами, на кіоскерку з крикливо-червоним волоссям... Ось воно – крик... Кричать сміттєві контейнери, кричать ворони, кричить давнє літо на березі теплої річки, коли тобі було хороше… коли вам було хороше...
Стрілець вирушав. Сплачені герцогом цехіни скінчилися (дзеленькали переважно в сирицевій торбинці на паскові тутешнього шинкаря), нового набігу на пихатих лотарінгців поки не передбачалося, заїжджий трубадур шепнув: мовляв, зустрів кількох із колишнього герцогського воїнства на шляху до Гризону, словом – час було сідлати коня.
Вони записалися на сеанс по телефону – ворожка з вулиці не приймала, слід було подзвонити й вам призначали час візиту. Голос ясновидиці був ввічливим і буденним. "Наче до стоматолога" – подумала чорнява, руда як завжди посміхалася.
Помилка гренадера
Курінний — 25/11/2011 - 12:39
Гренадер Жан кипів наче полковий казан перед обідом. Мало того, що капрал Корнеллі, який і французом не був, знову поставив Жана в найпаскуднішу третю сторожу, коли навіть у вискочки та підлабузника Морінь‘яка злипаються від утоми очі, то ще й ця бісова Жетта, на якого дідька він до неї пішов... Це все Морінь‘як: ходім та ходім, Жетта – найзнаменитіша чаклунка в бівуакові, маркітантки кроку не зроблять, не порадившись із відьмою!
Я прокинувся в чужому ліжку, в чужій запаскудженій квартирі, поруч лежала чужа жінка від якої негарно пахло. В чужій ванній я з огидою поголився чужим станком і не ризикнув почистити зуби чужою щіткою. Жінка з товстими ногами приготувала мені жахливу яєчню з цибулею, хоча я терпіти не можу ні цибулі, ні яєчні. Поснідавши, я сів у продавлене крісло перед благеньким телевізором. Я уявлення не мав де знаходжуся і як я тут опинився.
– Хіба тобі сьогодні не на роботу? – спитала жінка.
Дзвенить десь поряд...Тихий грім...
І чутно голоси і видно дим людських вогнів...
Мене вели під погляди чужі.
З презирством кидали каміння до ніг.
Під обрисом ночі невизнаний біль...
Мене покарають,бо не любила я їх.
Заберуть те, що не дозволено їм,
Затопчуть життя, що було моїм.
Припишуть мені всі свої гріхи.
Пишатимуться тим, що мене обрекли.
Наділи петлю... і штовхнули униз.
Лиш ніч споглядала із жахом на них.
Скалічена ними упала з долонь.
Чому мене проклято-усім всеодно.
Вже ранок...Гомін людський притих давно.
Мене покарали та не сказали за що.
Початок.
1
«…Спогади є у всіх. Принаймні мені так завжди здавалось. У кожного є своя історія. Своя таємниця. Своє минуле. Своя гірка правда. Той, хто скаже інакше, збреше собі. Ти можеш змінити себе, свою зовнішність, коло людей, з якими ти спілкуєшся, взяти нове ім’я та прізвище, переїхати… Але спогади завжди будуть з тобою…»