Неприродний добір
Irena — 16/02/2011 - 13:56
Кожному лікареві, який не загубив себе у вирії нашого складного часу,
кожному лікареві, який вважає, що він надає медичну допомогу, а не медичні послуги,
кожному лікареві, який вважає, що окрім платні він має право лише на подяку (навіть матеріальну) від вже вилікуваного хворого,
а також пам'яті хірурга, який подовжив життя 40 тисяч хворих, але не зберіг себе і помер в операційній у віці 52 років
ПРИСВЯЧУЮ
Ірина Солодченко
НЕПРИРОДНИЙ ДОБІР
Ваші думки витимуть, як голодні собаки.
І кожен рядок ви писатимете власною
кров'ю, а це єдина фарба,
ТАЄМНИЦЯ ОДНОГО ЛЮСТРА
Lana — 1/08/2010 - 00:11
У люстрі Вони… обоє оголені-
Він і пружна , гаряча Вона,
У пасадоблі звивалися болем-
Напоєне тіло і зніміла душа.
Ловчиня чинила так, як уміла-
Смілива, витка і лискуча,-
Ловила миті, тікала і мліла,
І пила, і знову ставала живуча.
Боліло і блимало болемійно,
Війною і наступом брадикардій,
Спрагло, жорстоко, ніжно, повільно-
Одним і хитким сплетінням їх тіл.
Я уривками снів тобі виткала килим
Альонка Губіна — 9/03/2010 - 18:31
Я уривками снів тобі виткала килим...
Розкуйовджені хмари застигли на схилах.
Ми напишемо долю на чистім папері,
Перед смутком і горем закриємо двері.
Тільки блискавка спогаду хмари розвіє,
Наче теплою ковдрою плечі накриє.
Закричала б від болю, що серце картає,
Але зойк зупиняють мелодії з раю.
Долинають вони крізь пекельну безодню,
Де немає наразі ні кисню, ні водню.
Чорний крук задивлявся в заплющені очі,
Залетівши в кватирку мою серед ночі.
Але потім побачив там сталу мінливість,
Надприродну природність й корисну шкідливість.
це тяжче ніж бути...
Альонка Губіна — 9/03/2010 - 16:09
це тяжче ніж бути це важче ніж просто піти
стоять на заваді слова не промовлені вчасно
вони вже не дихають горло стискають пути
і я на камінні байдужості шкрябаю гасла
це тяжче ніж смерть бо і смерть то всього лише тлін
лише перехід до бажаного й кращого світу
повітря рушає з легень та згортається в дз – він?
або імітує собою звучання трембі – ти...
і є тільки промінь що вмить по долівці тече
і є тільки подих на двох не один а єдиний
та безліч примарно-реальних відбитків ночей
що скабками в серці лишились наступної днини
бо зустріч із віч – ним дарунок від Бога і долі
За чеком – чек, летять хвилини
Женчик Журер — 24/02/2010 - 01:41
За чеком – чек, летять хвилини
Бог супермаркетів присів.
Дисконтні картки з пластиліну
Він виліпив для покупців.
Всі покупці стоять у чергах
В надії оплатити кайф.
Так хочеться на мить завмерти,
І бачити порожній рай.
Візки блаженних боголюбців
Несуться в білий унітаз.
Надії,наче склянки, б’ються
В нестачу грошей біля кас.
Бог тішиться, рахує статки,
Рахує жертв і крадіїв,
Собі виплачує податки,
Веде перелік вдалих днів.
Його архангели – веселі.
Народ їх кличе «менеджмЕнт».
А чорт регоче біля стелі
І все псує асортимент.
А чорт збирає своє військо,
ANAГКН
Vert Efner — 20/02/2010 - 01:19
Вже було близько опівночі…
Він підійшов до настінного календаря і зірвав черговий листок…
Одразу настала зима, хоча надворі ще була осінь. Калюжі на бруківці тьмяно відбивали холодне світло місяця і легенько, наче плівкою, вкривалися тоненьким льодом… Це все так гарно було видно на пустій вулиці з вікна багатоповерхівки.
Він стояв біля вікна і слухав, як годинник впертим цоканням відмірював його остання хвилини у цьому домі.
Сценарій для триллера " ПРО ЗАЗДРІСТЬ"
Lana — 24/01/2010 - 19:07
Заморожений день, замуровані вікна,
Перекриті дороги, у заручники взяті вітри,
Переділені навпіл всі ріки, моря і струмки,
З неба у шахти загнані звірі, птахи й плазуни,
Сплющене сонце стало правильним еліпсом,
Місяць- трикутник на дубі старому завис,
Заздрість оточує, сміється і опановує
Світом, що звузився до нікчемних границь.
Всі запасаються відчаєм, мукою, спрагою,
Глеки наповнюють густою слиною жаб,
Покірно ховаються в склепи бетонних квартир,
Всі відрікаються щастя, кохання і радості,
А ну ж бо позаздрять,- що ж тоді?
Очі опущені бачать лиш стопнану землю,
ПРО ПЕКЛО (з абзацу)
Консуело — 17/12/2009 - 02:25
Я горітиму довго. Напевно, горітиму вічно
скільки яблук надкушено, скільки зарито мерців
Та навіщо, питається ,
марила снігом і січнем
коли навіть синиця сконала в холодній руці,
що останню ялинку зрубає у ніч новорічну
І дванадцятий місяць не сповнить бажання сирітки
серед лісу, як правило, бродять голодні вовки
Не пізнавши – куди,
забуваючи – нащо і звідки,
я втікаю щодуху і, звісно, втрапляю таки
у тенета підступні чиєїсь мисливської сітки
Наче заєць казковий у торбі жорстокого діда
примандрую в палац, але там вже ніхто не живе
Здав
Тарас Самелюк — 16/12/2009 - 19:02
Хотів бути кимось—став ніким.
- Ну й хто тебе просив здавати? – задні двері «кубика» від «Mercedes» широко розкрились і з теплого салону випустили в холодний листопад. Чоловік, що сидів поруч всю дорогу, і який щойно задав нічого не означаюче для життя питання, стукнув між лопатками, підганяючи. Роман Андрійович, власник мережі супермаркетів і колега хазяїна «псів», що його притягнули, осудливо глянув через плече—не звик до такої шани.
Нове життя?
Тарас Самелюк — 15/12/2009 - 20:01
Ніхто не живе стільки,
скільки хоче (однокласнику присвячується).
…Сухо в роті, шкребло іржавими гвіздками. Очі мутніли, а купані потом долоні терлися об голе тіло. Під ногами стукіт металевого містка—голова крутилась назад. Очікувала появи. Ноги прискорювались у силі, але слабшали в русі—топило холодним свинцем, перетворювало на живу статую.