О ти, що на ймення і прізвище звешся Смітник!
Що стоїш так безмовно в кутку у кімнаті!
Ти важливий герой сьогоденних квартир,
Поглинаєш бруди волохаті.
Кіт нагадив? - немає проблем,
Наш смітник усе подолає.
І бананова шкірка, і дохлий пацюк,
і надщерблена кружка, і мертвий павук -
Наш герой усе поглинає!
Шоколадну обгортку морозива "Рудь", і
яйця шкарлупиння до тебе несуть.
Що б робили без тебе ми, о Смітнище!
Куди дівали б непотрібне? На горище?
Сторінку вирвану з щоденника із двійкою й
косервну бляшанку із кількою - все залюбки проковтнеш ти!

Не знаю,
Думати не хочеться, думки сплелись, спокою не дають...
Не розберусь, не можу, сил нема...
Втікли, пішли, загублена у просторі душа моя стоїть.
На волю рвуться спогади минулого, і знов у бій стають і серце й голова...
Та ні, плакати не буду я, не вихід це, а так - лише дурня...
Але, можливо, це брехня, самообман, рожеві окуляри?!
Ха - ха, та ні, я не така!
Я сильна, хоч й слабка, я просто ЖІНКА!!!

Ти зробив мене сильною навчивши жити без тебе, і в той же час зробив мене слабкою, не відпускаючи від себе, хоча і тримаючи на віддалі. Ти снишся мені, не можу викорінити тебе із голови, та й ти напевне отримуєш від цього задоволення. Така собі хвороба, ніби ти є і тебе немає. Я викинула тебе із голови, із серця, із кожної клітини мозку, але ти знову вернувся. Ти потрібен мені як кисень у крові. Ти зробив мене залежною…
Не вистачає сили волі щоб позбавитись набридливих думок про тебе. Такий собі прояв мазохізму.

Модель... Колись - красуня знана,
А зараз - блискавки розряд...
Хоча краса їй Богом дана,
Та очі пристрастю горять.

Лукаво часом вона гляне
З обкладинки „Elite Model”.
Cама - неначе пишна панна,
Бо, найкрасивіша з людей.

А біля ніг чарівних друзі,
І покидьки, і Бог зна хто…
На жаль, фальшиві є й подруги,
Немов із цирку шапіто:

Що заздрять їй, бажають лиха,
Дрібною помстою грішать,
Пліткують поза очі стиха,
Крадуться, наче в ночі тать...

На ангела красуня схожа,
А й в пекло зрідка зазирне.
Бува, приходять їй погрози,
За що й від кого – не збагне...
...

Я дуже люблю дощ. Маленький, великий, теплий, або холодний - мені всерівно. Мені дуже подобається слухати його стукіт, і згадувати історії моєї бабусі
З раннього дитинства вона розповідала мені, що великі каплі дощу - це сльози богів. А грім і блискавка - виражає собою погані вчинки людей. І чим довше похмуре небо, тим більше зла серед нас.Я дуже часто слухала розповіді бабусі. І мимоволі полюбила - це диво природи.
І тепер через багато років я з нетерпінням чекаю дощу, адже знаю саме він є запорукою моєї долі.

Осінь. Різнокольорове листя. Вітер… Як це все банально! На перший погляд.

Шипами мені під нігті, бо ти – троянда.
Від запаху квітки у мене щораз алергія.
Шкіра і латекс – це ти для мне нарядна!?
Мештами - в черево. я підвестися не смію

Цупкими кайданами скуто зап’ястя і ноги.
І ніби сльозами – свічка плаче на спину.
Кляпом у роті спинено стогін, стогін.
Вірність тобі віддає гіркотою полину.

Ти - жінка, і, ніби водночас, демон із пекла.
Пручатися зовсім не варто - все добровільно.
Серце від болю і радості знову затерпло.
Бути твоїм чоловіком - велике зусилля.

Мрія
Завжди думав, що мрії заповітні збуваються лише у казках. Але завдяки Їй, повірив, що це не так.
Ні! Вона не навчила мене вірити у реальність мрій, але, разом з тим саме завдяки Їй повірив у це. Напевне тому, що Вона і була моєю мрією, реальною.
Я повірив і успів зрадіти, на секунду відчути себе щасливим.
А потім Вона вирішила, що я їй набрид, що вона занадто «рожева мрія» для мене. І я знову Їй повірив.
А потім Вона вирішила, що вже потрібно йти.

Коли я сидів там,в класі англійської мови, я дивився на дівчину, яка сиділа попереду. Вона була для мене так званим найкращим другом.

Я довго дивився на неї, на її шовкове волосся, і так хотів, щоб вона була моєю. Але вона не помічала мого кохання, і я знав це. Після уроку, вона підійшла до мене і попросила конспекти лекцій, що пропустила коли її не було. Я відав їх їй. Вона сказала "дякую" , і поцілувала мене у щічку. Я хотів їй сказати,що хочу, щоб вона знала, що я не хочу бути просто друзями. Я кохаю її, але так соромлюся, навіть не знаю чому.

10 клас

Україно ,моя ненько
я люблю тебе, рідненька.
Твою мову солов"їну
боронити до загину
обіцяю щиро нині.
Боже, дай моїй родині
щастя-радості до щенту
і звичайно. Т.Шевченка
в повен ріст портрет над ліжком
і Франка - поменше трішки.
щоб оселю прикрашали
в добру путь благословляли.
Ще прошу автограф Лесі -
честь і слава поетесі.
Розчерк Хмари - їй до пари
і червоні шаровари.
Дай нам волю,
добру долю
і велику бараболю.
Москаля ми будем бити
а Гамерику - любити.
Щоб на стелю не плювати -
будемо ВІРШІ писати.
про колгоспи, про корівки
карі очі, чорні брівки.