Одного разу досить-таки поважний дядечко сидів у досить- таки зручному кріслі, за звичкою вмостивши обидві руки на своєму досить-таки великому животі.Факт наявності досить-таки великого живота не надто турбував дядечка. Він ставився до нього, як до фізичного тіла. За всіма законами це тіло мало свою форму, вагу, об`єм і решту параметрів.У момент, про який йде мова, у цьому тілі знаходилось ще одне тіло, зроблене із ще одного тіла, яке ще зовсім нещодавно бігало на своїх чотирьох і мало згубну, як виявилось, звичку - ревти, як ясла повні.
Але це вже зоологія.

Лілія Ніколаєнко, Василь Юдов

Хлопчик Квітка
1частина
Чи було то, чи не було, знає час, бо тільки час і лікар, і учитель, і художник. Нам залишається тільки повірити, що у маленькому гірському селі жив дивакуватий хлопчик на ім’я Квітка. Ніхто його не розумів. Батьки постійно лаялися, а інші дітлахи сміялись та кепкували з нього: «бур’янець-пустунець». Малий був зовсім самотнім. Одного разу він образився на всіх і побіг далеко від дому, у гори. І там, випадково, серед лісових чагарників знайшов маленьку печеру. Заліз туди і…

Січень взяв у Грудня ключку,
Погукав його онучку
Та й гайда у Новий рік
Пить узвар, гршевий сік.
Їв кутю, смачну ковбаску!
Йди до нас! Іди будь ласка,
Щедрувать, колядувать,
Всім гостинці роздавать.
-Ну й стомився, каже Січень.
-Де той Лютий ? Ось покличу!
Хай гуляє, сніжить тихо,
Дітворі щоб на утіху.

Що це за вікном там ляпа?
То Весна по краплі крапа!
Березень в віконце «стук» -
Підняв лапки хатній жук.
Він побіг туди поки-
Прилетіли враз граки.
А на дереві ось бруньки
Засміялись, стали струнко.
З кучугури, від кринички
Потекла у став водичка.

КУДИ ПАДАЮТЬ ЗОРІ

Цієї ночі був зорепад. Кіт сидів на даху і тихо, здивованими очима, дивився на нічне небо. Ще ніколи воно так не приваблювало його, як сьогодні. Лише того разу, коли ішов сніг. Тоді він був повсюди. Легко і безшумно укривав дах, падав на вуха, спину і хвіст… Кіт ловив сніжинки лапами, а вони – танули у нього на носі.
А сьогодні з неба падають зорі. Ось, десь далеко, одна за одною зриваються блискітки і швидко, пролітаючи темним нічним небом, згорають за горизонтом.

На берегах величної ріки, що несла свої повноводі перехлюпоти ген аж у ЧоНЕє Море ікрилася широкого розмаху публіка всенькая, тах сказать. Голі срачата дітей плюсотіли туди-туць, сюди по водичці, ніжно попестюючичсь іскристими баранцями, що полизували їм сіднички. Деся як завжди нізвідки кумкали жаби, ригали засмагаючи і продовжували уминати тюльку поспікувані на сонечку візитери піщаного берега Водії. Ех, Водія, ти ще та ріка!! Знаєш стара, як треба текти в цьому житті – швидкості толк маєш і куди прямуєш знаєш.

Чи знаєш ТИ, що таке мамине серденько?
Думаєш, воно таке, як на малюнку в енциклопедії?
Ні, дитино, серце набагато більше. Цього не зобразиш на жодному малюнку.
А головне, що у серці основне місце займаєш ТИ. Так-так, саме ТИ…
Дивне серце, правда? Поки Тебе не було, там поміщалося багато всього. Але після Твого народження це все потіснилось, і більшу частину серденька зайняла дитина.
Саме діти є господарями маминого серденька.
І лише вони його можуть розбити.

Жив собі хлопчик Андрійко. Чудовий хлопчик, розумний, але зовсім не шанував своїх рідних.

На високій яблуньці, у соковитому яблучку жив гоноровий хробачок Семен. Про його гоноровість свідчила домівка, яку він власноруч виготовив. Щодня Семен споглядав за світом зі свого дерева. Його цікавило життя людей. Тому доводилось прокидатися дуже рано, аби нічого не пропустити. За день житель яблуні бачив сотні цікавих історій. І не одного разу йому доводилось переживати за своє життя, адже діти полюбляли їсти яблука дорогою зі школи. Але хробачку щастило. Він успішно вів домашнє господарство і продовжував милуватися світом. Семена таке життя цілком влаштовувало.

Жив собі один хлопчик. І звати його було, якщо не забув, Андрійко. Дуже гарний і чемний хлопчик ріс, якщо чесно. І одного дня у школі вчителька дала йому нове завдання - зліпити щось гарне із пластиліну за один урок. Так як Андрійко не був дуже багатим, пластилін у нього був складений у одну невеличку рівзнокольорову кульку. За 45 хвилин вона виглядала вже не кулькою, а незграбною формою чоловічка з мікрофоном. Вчителька запиталась, хто це. Хлопчик відповів, що "це Елвіс, який є в тата на плакаті. Я як виросту - буду таким же!"

Спочатку не було нічого, тільки темрява. Тоді вирішив Бог створити світило. Промовив слово і утворилося сонце. Сонце світило та навколо не було нічого. Тоді знову промовив Бог слово і виникла земля. Вона була пустою. Тоді промовив Бог ще слово і зявилися різноманітні дерева та трави. Та всеодно відчувалася пустка, адже не було істот, що могли б рухатися та спілкуватися між собою. Тоді сказав Бог: «Хай зявляться тварини!» Так виникло різноманіття живих істот.

Давним давно світом правив Зелений король. Все його королівство мало зелений колір, навколо цвіли запашні квіти, літали барвисті метелики. Ця ідилія тривала багато віків, та одного разу підступний вогонь вирішив заволодіти королівством. Він прийшов до Зеленого короля і каже: "Віддай мені своє царство, в іншому випадку я його знищу!" Занепокоївся зелений король і пообіцяв подумати. "Добре"- сказав вогонь- " я скоро повернуся". Всю ніч він думав що йому робити, а потім вирішив піти до змії і спитати її поради. Змія за відповідний викуп запропонувала вжалити вогонь.