Казка про Фізика з великими думками
Mc_LorN — 18/02/2013 - 19:51
Одного разу досить-таки поважний дядечко сидів у досить- таки зручному кріслі, за звичкою вмостивши обидві руки на своєму досить-таки великому животі.Факт наявності досить-таки великого живота не надто турбував дядечка. Він ставився до нього, як до фізичного тіла. За всіма законами це тіло мало свою форму, вагу, об`єм і решту параметрів.У момент, про який йде мова, у цьому тілі знаходилось ще одне тіло, зроблене із ще одного тіла, яке ще зовсім нещодавно бігало на своїх чотирьох і мало згубну, як виявилось, звичку - ревти, як ясла повні.
Але це вже зоологія.
Наш дядечко був Фізиком... Ця крихта інформації, маю надію, допоможе вам знайти вихід з погано освітленого лабіринту його душі...
У голові поважного дядечка легковажною зграйкою роїлися думки.Вони,ще не приборкані кавою,насолоджувались тимчасовою свободою, дуже дратуючи цим власника голови.
- На що перетворило Фізику сучасне покоління!!!(вкрай роздратований, подумки кричав дядечко)Наприклад, слово "вакуум",цей прекрасний, величний термін, такий незрозумілий, тепер можна почути ледь не на кожному кроці!Та чи знають ті, що з нечуваним блюзнірством вживають це слово у своїх безглуздих балачках,чи знають вони, з чим мають справу?!? Та дідька лисого!(Стоп!Створена хворою уявою істота, та ще й вкупі із постійним епітетом? Залишимо це фольклористам.Зараз - фізика). Адже вакуум - унікальне середовище! Довжина вільного пробігу молекул у вакуумі більша за лінійний розмір посудини!!!(гаразд, спробую перекласти це геніальне твердження людською мовою.це означає, що у вакуумі молекули не зіштовхуються одна з одною, лише зі стінками посудини)А ці бевзі гадають, що у вакуумі взагалі НІЧОГО немає!Яка грубість!Що мають відчувати ті нещасні молекули,ці відчайдушні частинки матерії, закинуті долею у таке середовище? Адже вони ІСНУЮТЬ. Вони рухаються, вони дихають, вони кохають!(така нелогічна, кардинальна зміна настрою поважного дядечка пояснюється частково бажанням грайливої зграйки думок трохи пожартувати із сірою речовиною вищезгаданого суб`єкта, а частково тим, що за давніх-давен, ще до появи такого фізичного тіла, як великий живіт, наш дядечко був юнаком, який подібно до нещасних вакуумованих молекул мчав собі кудись, і ніяк не міг зіштовхнутися з коханою частинкою, тьху,ні, з дівчиною)Ви тільки уявіть собі: молекула, як і годиться,рухається собі у хаотичному кружлянні, аж вітер свище...(стривайте, який вітер, яка географія?Фі-зи-ка!)І ось, пролітаючи повз ще одну дуже гарненьку молекулу,вони, приречені завжди рухатись одна повз одну, все ж зізнаються одне одному... Як зворушливо, певно, лунають у декрещендо(це поступове послаблення звуку...бр-р-р-р!ще сольфеджіо тут не вистачало!)їх слова:Я тебе коха-а-ю-ю-юу-у-у... Сумне, як осінній дощ, платонічне кохання...Все, досить!!! Платон? Історія Давньої Греції?Ні-і-і-і-і!!!
Ображений до глибини душі своїми власними думками, дядечко чхнув якнайгучніше, і, не тямлячи себе від люті, рвучко зім`яв якийсь нещасний папірчик. За долю секунди цей мотлох полетів у корзину для сміття. У той момент на нього діяло щонайменше три сили: сила тяжіння,сила опору повітря, і, звісно, сила дядечкового роздратування,що нервовим імпульсом передалася м`язам руки і запустила папірчик у його перший і останній політ.Як усяке порядне фізичне тіло, папірчик описав дугову траєкторію, і вдало приземлився до пустого відра.
Такий кінець цієї пришелепкуватої казочки.Мораль?
Не знаю... Зрештою, фізиків вона ніколи не цікавить.