Холод

1.
Холодно.
Холодно мені.
Як мені холодно.

Такі морози, що
всередині
вся моя
брехня -

замерзає
та розширюється при замерзанні.
І мені холодно.

Холодно, що б я не вдягнув.
Дві куртки пухові, два светри,
сорочки, числом три,
на шиї шарф, на руках
лижні рукавиці,
в які запхано ще одні, в'язані, тонші, але
також подвійні.
І все одно.

Мені тісно й важко під
такою купою одягу. Але не
тепло.

Холодно мені.
Холодно як.
Як мені холодно.

А брехня замерзає все
глибше і глибше і глибше і глибше -
уявити не міг, що в мені стільки
жовтої брехні, хоча

Передмова
Мені немає музи, до якої
би ся звернув бундючно попервах,
того на виправдання, що я тут накоїв.
Тому, чительнику, з великим непокoєм
звертаюся до милих бідолах,
які знайдуть серед моїх бомаг
сей папірець, напевне віртуальний.

Ім'ям пошани гідного Христа
оборонивши занечищені уста,
заправимо історію моральну,
в якій немає ні хвоста ні голови
хіба лише середина сердита.
То слухайте будь ласка, бітте дрітте,
що настогнав я тут і наревів, -

1.
Ніч
Сузи
кидає
сонцю в наділ.
Сиплеться в ясла
світло соломою.
Тінь Персеполя на схід
всохла, й божисте склепіння,

Той хто кохає,любить життя,людей.Це почуття надихало людей на створення шидеврів мистецтва.Кохання водило пензлем Рафаеля, коли він створював свою "Сікстинську Мадонну" Кохання виливалося у невмирущі рядки Пушкіна,Шевченка.Кохання - це почуття що облагороджує людину,робить її кращою.Кохання це почуття невмеруще.

Нестерпна серпнева спека
Накрила навколишній світ.
Завмер білокрилий лелека
На луках біля боліт.

Земля, наче хліба окраєць.
Порепана і суха.
По ній невибагливий танець
Викручує піщуга.

Пожовкла трава, в’ялі квіти,
Вода каламутна в ставку,
Схилила вербиченька віти -
Сховала криничку малу.

Єдина утіха — сховатись,
Сховатись у паркову тінь.
Сховатись і зачекати,
Бо рухатись, дихати лінь.

Я й досі не знаю, на Бога,
Що в спеку штовхнуло мене
Дістати із схованки спогад,
Дістати із тіні себе.

Гортаючи зошит-щоденник,
Читаю колишні думки

Історія захоплива, далека –
Наука фактів, марень, відкриттів.
Книжковий пил – теоретична Мекка,
Уламки тих століть і здобуття віків.

Що знаємо напевне? Дуже мало.
Бо маємо сучасність, як ключі …
Ось друзки від розбитого бокала
І золотом оздоблені мечі;

Написані на шкірі розрахунки,
Колишні карти, обриси морів,
Незрозумілі витерті малюнки,
Кайдани для злочинців і рабів.

Історія захоплива, далека –
Наука фактів, догм і відкриттів.
Від пітекантропа до римляна і грека
У сотні втиснена і тисячі томів.

Написана клинописним малюнком,
Ієрогліфом на кам'яній стіні.

Цього не друкують газети
І в блогах у інтернеті
Не пише жоден блогер
Та похер
На голову, ніби цеглина
упало кохання
Марина? Ірина? Дарина?
Чи як тебе, в біса?
Уже не важливо.
Гульвіса.
(це я)
Шукав чергової забави.
Цікавої вільної пави,
З якою без зобов’язання
Провести тиждень кохання.
Зайшовши до бібліотеки,
Аби переждати серпневу спеку,
Побачив дівчину .з виду зануду.
Читала вона камасутру.
Губу прикрашав їй герпес!
А я цілував
Так,я страстотерпець.
Цеглина-кохання у тім’я.
Яке ж твоє ім’я?
Страшненька дівчинка з перцем,
Яка зголодніла за сексом.

Знову трагедія замість свята:
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.

З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.

Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.

Це мої короткочасові роздуми про філософію дзеркала в житті людини та про літературну творчість як (або не-як) відображення світу.

Світлана Козаченко

РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО

“Це б’ють дзеркала...”
Валерій Герасимчук

Розбили дзеркало. Розбили...
Не впало і не луснуло само.
Не град летів і не метеорит.
Не грався кіт (невмисно зачепив!)...
Ударив молот, коротко і сильно, –
повільно й довго падали шматки,
блискучі скалки, дрібно потрощившись,
тонкими конусами віялом спадали...
І в кожному – відбились очі вбивці.

БІЛЬ СЕРЦЯ
( Межирич )
Поема.
1.12.07. - 18.04.08

В серці - доля Батьківщини ,
Не мавшої святої волі ,
П’янкої наче вітер в полі ,
Моєї безталанної країни ,
Дітей своїх що не зігріла ,

“ Як би то ти Богдане п’яний ...”
Т. Шевченко

21.06.08 НЕСИТИМ , НЕНАЖЕРЛИВИМ ОЧАМ
Поема

Коли розгніваний Всевишній
В безмірній величі своїх щедрот ,
Тоді ще не численний , але грішний ,