Вогонь, гроза і Лета
Ірина Дементьєва — 31/01/2009 - 23:53
*****
Вогонь, гроза і Лета –
Одне і те ж.
Філософом поета
Не перепреш.
Реально, нереально –
Не відрізниш.
За сірою вуаллю –
Омана лиш.
Змішались воєдино
Усі світи.
Неси вогонь, людино,
Хоч важко йти.
Забутися, упасти –
В ніщо лицем!
І край життю покласти
Таким кінцем?
За видиво уроче –
Обмова й суд.
У рай ніхто не хоче!
Живімо тут!
Чортяче думки зілля –
Немов вино.
Феномен божевілля
Досліджено.
*****
Клокасті хмари над моїм дахом,
Осінній вечір жене туман,
Мов самогонку. Співає Бахом
Цей героїчний самообман
Пейзажу. Більше, ніж у людині,
Україно! Вітчизно моя (ч2)
Женчик Журер — 2/01/2009 - 20:33
Україно! Погибель моя!
Народ здиха від алкоголю.
Якби була ти не байдужа,
то рятувала б падші душі.
А ти із них лихву збираєш,
і декалітри виробляєш,
щоб ті, хто питво радо пили
до пенсій власних не дожили.
Так! забагато в нас народу,
тому слов’янську цю породу
душити треба нікотином –
на смак приємно-вбивчим димом.
Курити має вся малеча
ще пиво пити! Бо доречно
із літ дитячих прищепити
ці звички: пити і палити.
Якщо ж родитимуться діти
від наркоманів, то хворіти
вони не будуть дуже довго,
бо медицина в нас «коштовна».
Той, хто дозволить собі ліки –
Україно! Вітчизно моя (ч1)
Женчик Журер — 1/01/2009 - 21:55
Україно! Вітчизно моя,
тебе не має, як здоров*я.
Лиш той, хто за тебе загинув,
Гадав, що вмер за Україну.
Здоров*я забрала ти радо,
згубила ще в утробах чада,
труїла їжею з відходів,
душила викидом заводів.
Твій голова – є безговловий
Народ він доїть, мов корову.
Майно розпродає по шматах.
Наказ йому дають у Штатах:
«Порви з Росією стосунки,
спрямуй на «Захід» накерунки.
За те дамо тобі притулок,
де встановити зможеш вулик,
і будеш пасічникувати.
Запросиш кума, брата, свата.
Щасливо будете сидіти.
Ніхто не займе ваші діти.
Майбутнє ваше – в шоколаді.
Гармонічний хаос слів.
u-dzen — 28/11/2008 - 23:20
Шизофренічність опалого листя мов блискавка Зевса шепотом пекла пронизує з низу все тіло останнього дерева Чорного Саду, що, як символ гріха на пухнастих хмаринках спустився з Венери та чорною кішкою ліг біля ніг і треться, муркоче, дарує тепло, забуття і свободу магмі вулкану на Лисій горі.
Проповідує смерть шуршання піску неозримих долин , плоскогірь і озер, переповнених дивними травами сну, що проміння казкових ведінь посилають у бездну колодця і ті, відбиваючись в дзеркалі чистих краплин розкажуть у першій рослині безглузду загадку Сну і Буття.
***
Кінець епілогу
Erla — 24/11/2008 - 15:19
Я бачу кров свою
Тече по венах тихо
Я чую серця стук
Живе воно іще
Я відчуваю смак.
Я дихаю
Не мрію
Шкарлупа тріснула
Життя стікає так
А пісня лиється
Дзвінким стрімким потоком
А ночі довжаться
Зима вже.. як не як
І сонце світиться
Під теплим льодом
Але не бачу я як звір в барлогу ліг..
Чуття пронизує мене
Прозора маска
З лицем зростатися бажає над усе…
Галактика моя повільно гасне..
Тривожні ноти?
Епілогів крик
У вирії птахи..
Там буде дуже тепло
І сонячно там буде.. де вони
Замерзну тут.. Воскресну..
Ні.. Напевно не вернусь..
Пришестя – не моє..
Гармонічний хаос слів.
u-dzen — 17/10/2008 - 20:01
Шизофренічність опалого листя мов блискавка Зевса шепотом пекла пронизує з низу все тіло останнього дерева Чорного Саду, що, як символ гріха на пухнастих хмаринках спустився з Венери та чорною кішкою ліг біля ніг і треться, муркоче, дарує тепло, забуття і свободу магмі вулкану на Лисій горі.
Проповідує смерть шуршання піску неозримих долин , плоскогірь і озер, переповнених дивними травами сну, що проміння казкових ведінь посилають у бездну колодця і ті, відбиваючись в дзеркалі чистих краплин розкажуть у першій рослині безглузду загадку Сну і Буття.
***
МАТРИЦЯ
Stefan_nd_Michael — 22/06/2008 - 21:10
Двадцяте лютого
Домашня робота
Вправа(діалог з сімома фразеологізмами)
МАТРИЦЯ
Темна нічка. Жахлива гроза.
В кімнаті двоє-навпроти вікна.
Каплі по склу, як неспішна сльоза,
Зронена світом з жалю до людства...
-Чи бачиш ти, Нео, в що за лайно,
наше життя назавжди стало,
а пам’ятаєш, як воно
МАЛЕНЬКА ПОЕМА ПРО УКРАЇНУ
Tamara — 23/01/2008 - 23:24
Гойдається рожева клеверинка,
Біжить травою росяна стежинка,
І через вигін мчу я, невеличка,
За мною ззаду хвостиком сестричка.
Он хата, до шосе передостання,
Там нас завжди чекає тьотя Таня,
Проста і мудра, в русі спозарання,
Коріння роду берегиня Таня.
Її хатина пахла пирогами -
Великі їх ліпила тьотя Таня,