I. A BLACK BIDDY

When I walked from Debrechen to my place,
A black biddy crossed my way in a race.
Go you, go you, black biddy, away,
Do not be you, don’t be you in one’s way!

When, from Debrechen to Khust, I went on foot,
I had found an embroidered shawl, so good.
Was it a lassie who loves or who hates,
The main thing's that it would be well-made.
Translated from dialectic Ukrainian by Ivan Petryshyn
Чорна кура
Як ішов я з Дебречина додому,
Зайшла мені чорна кура дорогу.
Іди, іди, чорна куро, додому,
Не завадзай, не завадзай по дорозі нікому!

Рано-вранці в страшенній муці
У хліву, де рогожі в ряд,
Бог послав рудуватій суці
Рудуватих сімох цуценят.

Задоволена - аж тремтіла,
Всіх вилизуючи язиком.
Й від гарячості її тіла
Дзюркотів талий сніг струмком.

А під вечір, в той час, як кури
Облюбовували місце для сну,
Вийшов з хати господар похмурий,
Всіх сімох у мішок запихнув.

Бігла слідом заметами сука,
Встаючи після частих падінь.
І застигла в очах її мука,
Бо стривожилась річки гладінь.

А назад, на поверхні атласній
Залишаючи слід молоком,
Місяць видався їй, нещасній,

я хотіла від тебе дитину....
я хотіла від тебе хлоп"я...
я хотіла поруч кохану людину,
та почуття ти мої розтоптав!

я хотіла щоб дарував мені квіти,
і хотіла, щоб плазував біля ніг,
так, егоїсткою була!
хотіла, щоб любив більше всіх.

я любила тебе чарувати,
і любила себе дарувати,
і любила складати пісні...
та не чув ти чомусь досі їх...

я любила тебе як життя,
та не влаштувала його до пуття..
я втратила сьогодні душу,
та знайшла нову жадібну тушу...

ти для мене вже місяць є світом,
ти для мене вже місяць герой,

Летіли сороки, сороки-крадунки
Несли вони золота грами у шлунках
Сороки-крадунки багато шуміли
Сороки мовчати ніколи не вміли

Не вміли сидіти на дереві тихо
Летіли і кликали втому і лихо
Кололи очима, потворили спокій
Сороки-крадунки шукали Некропіль

В Некрополі тому не було наснаги
Не йнялося віри , не було відваги
У місті померлих не було краси
Надії не було там, як не проси

Жила в тому місті царівна-принцеса
Обдерта і хтива, брудна і нечесана
Терпіла царівна немислимі болі
І тіло царівни купалось у гною

Горіло вогнями і плавилось тіло

О, Богине, твоя штукатурка
Сипалася в компот
Я відчуваю себе турком,
На якого напав Сірко.

Степ широченний - Дике Поле.
Серед чужих угідь.
Один на один крізь площу столу
Склянка в обручку дзвенить.

У компоті з’явився гіркий присмак,
Наче у горлі пірнач.
Ладен піти на смертовбивство,
Аби не почути твій плач.

Ладен забути змиту сльозами
фарбу з твоїх щік,
І розлучитись зі своїм ісламом
Заради сухих повік.

Гіркота компоту паралізує –
Не бачу шляху назад.
І я ,учепившись за свою збрую,
Тобі проголошу Джихад.

21.12.09

Він малював портрети на фоні дощу і листя,
що падало із старого клену, малював і жив на горищі
в своїй художній майстерні, що пропахла
олійними фарбами, милувався обличчям натурщиць,
І своїми пастельними барвами.
Він любив синьооку дівчину, називав її Глорія ,
і була вона його Музою, неперевершено гарною.
А вона кохала художника, молодого і чорноокого
І була їх любов наврочена ворожкою ясновидною.
Та одного дня непогідного, принагідно зайшла розлучниця,
Жінка ставна й багата і заходись так настирливо
Собі портрет замовляти.
Хотіла, щоб виглядала молодшою, щоб на фоні неба,

мою голову занурюють по самі вуха
у діжі з ізоглосами і дифініціями
такими собі теоріями абстрату
та радянської вимови

а коли голова у діжі - хочеться їсти
і дописати пьесу про марту тодеско
та її демонів
але тоді мені надають палок в деканаті
тому остерігаюсь

лекції на диво понурі
особливо література
професор регоче як регіна дубовицька
але замість аншлагу це навіює сон

а найгірше то коли хворієш їхати до студполіклініки
чи жити в гуртожитку з китайцями.

шкребеш останні 2 гривні на слойку з вишнями
і подумки з"їдаеш всю ковбасу з прилавку.

Кохання,
Я викурю Дніпро і захмелію.
І це не порок.
Я втілюю собою українську надію
На незалежність власних думок.

Кохання,
Я на тризуб нанизав галушку
І салом заїв.
Кримчани подарують ялицеві подушки,
Й ми спатимемо певно сто днів.

Кохання,
Ми вип’ємо наш прапор державний,
І золота верх
Здамо в ломбард і купимо поіржавілі шаблі
Дорубувати, хто «Ще не вмер….»

Кохання,
Стрибаймо по Карпатах до хати,
Мені вже кортить
Побачити з горища, як змиють Карпати
У неба чорноморську блакить.

Кохання,
Небесний самогон закінчився –
Я протверезів.

Наче лексус, що сниться бомжам-доходягам:
Вони мріють украсти, продати і жити,
Так і ти мені снишся в зеленому житі
Недосяжна, а я над тобою звитяги
Все чекаю, і сам доходягою стану,
Як не згину у цьому спекотному літі.

Засиніли волошками пики бомжачі –
Удавилися з горя, померли в угарі.
Я тебе викрадаю у снах, в перегарі,
Що вдихаю, проходячи черезе лежачі
Напівзгнилі та проспиртовані трупи
Мрій про тебе. Та лічу повільні удари
Серця
Тук-тук-тук… ту-у-у-ук

Покосили жита білоруські комбайни.
Я тебе вже не бачу у лексусі чорнім –

Лелека
Пізній осінній вечір, ще не холодний, але вже й не теплий по літньому. Осінь ще вступила повністю у свої права, але її присутність уже відчувається у всьому: блакитне, але холодне небо, поодиноке, та дуже помітне жовте листя, весняний шум дерев, але без щебету птахів.