Апокаліптична байка
bohemka — 24/09/2010 - 15:06
Летіли сороки, сороки-крадунки
Несли вони золота грами у шлунках
Сороки-крадунки багато шуміли
Сороки мовчати ніколи не вміли
Не вміли сидіти на дереві тихо
Летіли і кликали втому і лихо
Кололи очима, потворили спокій
Сороки-крадунки шукали Некропіль
В Некрополі тому не було наснаги
Не йнялося віри , не було відваги
У місті померлих не було краси
Надії не було там, як не проси
Жила в тому місті царівна-принцеса
Обдерта і хтива, брудна і нечесана
Терпіла царівна немислимі болі
І тіло царівни купалось у гною
Горіло вогнями і плавилось тіло
Але не згорало, хоч як би хотіла
І плодились хроби, зап’ястя їй гризли
І бачились тільки лиш демони грізні
У полум’ї чорнім, страшнім та пекучім
З’являлися покручі хижі й смердючі
Вона реготала й стогнала від жаху
Вони ж гачкували і били невдаху
Царівна у місті жила сотні років,
Чи тисячі може, чи цілі епохи
Тут час розтікався без форми і цілі
Немов би вели його руки невмілі
Так вічність знущалася з тої принцеси,
Що була брудна, і страшна, і нечесана.
Що вила і рикала, нила й ригала
І клапті лапаті слюни випускала
А друзі їй були брати по нещастю,
Кати, що являлись їй в пащі пропащій
Бо, як то буває по Фройду чи Юнгу,
У жертви із катом найближчі стосунки
Кати демонисті на жертву подібні
Такі ж юродиві, пропащі і бідні
Такі ж безнадійні і прокляті в часі
Їм мучитись вічно, як тій бідоласі
Кінця у цієї ось байки немає.
Вмирає принцеса. Постійно вмирає.
Не бачить видінь, їй не сняться дарунки.
Усе вже покрали сороки-крадунки.