Проймає серце хвиля крові
і ранять очі сльози.
Ти з тишиною при розмові
зливаєш життя прозу.
Ось шибку пташа пробиває,
на долю твою схожа.
На чорне біле вмить міняє
і мить стає дорожча.
Дощ словами розмовляє,
а сонце палить душу.
Щоразу щось оповідає
я це почути мушу.
Щораз нова історія
лунає з вуст дощу.
І кожна з них містерія,
і кожна з них про щось…
Осінь, похмурий ранок
небо пофарбував.
Поставивши у танок,
з хмарами танцював.
Летіла в небі пташка –
мелодія сумна.
Така вся чорна, страшна –
злодійка брудна.
Злякала сірий ранок
і темінь вкрила вмить.
Kasia Kowalska "to co dobre". пісня
Женчик Журер — 22/02/2009 - 16:53
Замкнута в собі – вихід шукаєш
Бажань боїшся понад усе
Себе до страху не призвичаїш
Життю надати хоча б якийсь сенс
Всім нам так бракує щастя
З чим ти згідна – маєш те.
Та дорога – не найважча,
Де бачиш те, що добре є
Вже маю все, що хотіла би мати.
Те що було - не повернеш
була колись тобі діамантом
Змінили час і сльози мене
Zamknięta w sobie szukasz ucieczki,
boisz się wyjść, boisz się chcieć
wiem jak jest trudno strach przezwyciężyć
na przekór życiu nadawać mu sens
wszystkim nam brakuje szczęścia
masz to na co godzisz się
każda droga jest łatwiejsza
Дівчина з дивним ім'ям Соледад*
Срібно дзвеніла над прірвою снів.
Ця колискова - стрімкий водоспад.
Ніч відступала і ранок яснів...
Крила зметнулись шовкових вій,
Цілих сім сонць її взяли в полон.
Мідно-смаглява безумице,стій!
Вітре пустельний,залиш,охолонь!
Річці навіщо її печаль?
Море не прийме її жалі.
Квіт апельсину - для інших краль,
Їй же - вербени дари малі.
Голосом будить тремтіння трав,
Вітер вплітаючи в темінь кіс.
Молиться Богу,що стільки взяв...
Так і минає життя...навскіс...
*Soledad - жіноче ім'я, що з іспанської перекладається як самотність,туга,печаль.
Прийшов арештовувати цю жінку...
А мав із собою лише мотузку.
Вона ж - невагома,немов пір'їнка,
І серце солдата розбила на друзки.
Є ліжко,є люстро,і є циганка.
На ліжку сліди нічних аварій.
Цілунки у сутінках ллються п'янко -
Не можуть брехати ці очі карі.
На ранок вона таємниче зникла,
Накинувши плетиво чорних мережив.
А ти,солдате,гостри свої ікла.
Її не спіймаєш,як би не стежив...
Навіяне Лоркою
Catya — 17/12/2008 - 23:30
Гітара замовкне...
І схилиться голова,
де пісня - як золото хвиль,
що не знає покори.
(Дивися - а небо прозоре)
Осиплються квіти в гаях
помаранчів.Слова
сплетуться із травами,
ріки тектимуть прямо.
(Дивися - пісок багряний)
Каміння забуде...
Забудуть жасминні руки
про ночі циганські,
про пестощі ніжно-незрячі.
(Дивися - і зорі плачуть)
Падіння Камелоту
Консуело — 15/12/2008 - 16:31
Останню кров ковтала земля.
Останній меч, прорвавши блокаду
карав на горло останню зраду,
останній раз - в ім"я короля...
Були востаннє - вино і хліб,
останні друзі - пішли за обрій.
Занадто чесний або хоробрий
на полі бою той світ поліг.
Уламки зброї, огризки тіл.
Прощання з сонцем - останній подих
нащадок Бога на плаху сходив...
Ніхто не сяде за Круглий стіл.
Останні чари - всього лиш пил,
своїх пісень відспівала криця.
В стремена вдарив останній лицар,
рванув у небо - з останніх сил.
Метро
Женчик Журер — 8/12/2008 - 23:44
Метро. Лінія без пересадок:
«Холодна гора – Пролетарська»
По рейках мене хробаків нащадок
Везе, мов карета царська.
Зупинок назви гучні незвідкіля
голосом потойбічним
лунають, наче до пекла пхнуть змія -
шипить і з собою кличе.
Південний вокзал – і натовпу хвиля
набиває черево потягу
Відчуйте себе розчавленим силою
Людського тіла походження
«Центральний ринок», - народне Благбаз -
Тотемне торжище Харкова
Сморід і бруд об’єднали в екстаз
купівлю, торгівлю і шмаркання
«Радянська», «Совєтська», чи як там - не знаю -
наврядчи надаш ти раду.
Ранок Харкова
Женчик Журер — 8/12/2008 - 23:42
*Ранок Харкова*
Доброго ранку, непримиримий острове.
Харків, - тобі імено придумали.
Сонце тебе базжалісно косить,
Жихарі безсоромно поносять,
ти ж стоїш залізобетонно задуманий.
Пси тиняються голодними зграями
по кіосках ковбасних і вулицях,
перехожих брехнею лякаючи.
Пообмерзлі хвости - мов заячі.
Люки каналізацій куряться.
Двірники позакутані наглухо
ледве чухають вулицю метлами,
клянуть: листя торішнє нападане,
сніг нічний капеллю попалений,
птахіў цвіріньк у міському безладі.
Ти ж, очі вікон продряпавши
від штор, гардин, жалюзі, роллетіў -
Вибачте, даний текст не доступний для перегляду.
Sorry, but this text is not available for viewing.
Правдиві речі
Консуело — 31/10/2008 - 09:03
Будинок – незвично тихий.
Дружина і син – у тещі.
Увімкнено телевізор.
Так добре побути вдома.
Курити міцну сигару,
без зайвих офіціозів,
ноги – в стареньких капцях
на дизайнерському дивані
наодинці
з пляшкою віскі.
Неждано –
дзвінок у двері
Дівчисько. П’ятнадцять років.
Усміхнене.
– Добрий вечір.
Сусідське.
– А я до Жені.
Напевно, він мав сказати,
щось ввічливо-вибачальне,
спровадити юну гостю...
Натомість – зварив їй кави.
Сміялися. Розмовляли
про різне. Про все на світі.
Так дивно було і тепло.
На тому ж таки дивані
дивились удвох
новини,