жінки/страхи
bohemka — 23/09/2021 - 19:52
Нас було четверо того вечора
Жінка, яка ніколи не спить
Жінка, яка нікому не пробачає
Жінка, яка завжди сміється
І я.
Нам було весело разом і страшно поодинці.
Перша жінка щоночі
лишалася сам-на-сам
зі своїми страхами.
Топила їх у горілці і душила колготками.
Такими капроновими, чорними.
Не помагало.
Друга жінка ховалась від своїх страхів
у розгніваному сьогоденні.
Мстила їм і дражнила їх.
А вони
сміялися їй в обличчя:
ха-ха, час іде, ти старієш.
І бийся рибою на березі,
а все лишиться, як є.
Порожнє життя твоє
із браком любові і надлишком відповідальності.
Вмикаємо серпень
bohemka — 2/08/2021 - 16:21
Вмикаємо серпень
На повну!
Ось вимикач.
Чому ми його називаємо
Так драматично?
Бо серпень занадто солодкий,
Занадто хтонічний.
Коли так занадто,
Потрібна дорога назад.
І ось - вимикач.
Ми ввімкнули. І ми спокійні.
Піде щось не так -
Рубильника догори.
Чи може, до низу?
Ось знову ці пастки незвичні.
Ці головоломки, лиш голову задери.
О світобудово, за що ти розставила стільки
Солодких серпневих пасток на наших стежках?
Ми входимо в серпень
В синцях і забоях, як діти
І гостро серпує цей серпень
У наших серцях
НАБОЛІЛЕ...
Леся — 2/07/2014 - 21:15
Наболіло…
Все, що вічно було нашим – розсипається,
Просочується, мов крізь пальці пісок.
Так несміло,
Ніби робимо перші кроки по своїй землі
Гіркій, зболеній, замінованій лихом і мінами…
Урок –
Важкий урок на витримку та гідність,
На синівську любов і відчайдушність
Ще крок
Один розпачливо-великий крок
З болем і криком, але ми мусимо…
Не без втрат…
Вантаж «200» розпинає небо,
Ділить його на До і Після.
То не брат
Коли підняв над головою вільної невільниці
Кривавого, ненаситного меча.
Нить,
Судомна нить пронизує все тіло.
Крові не треба. Спиніться і покайтеся
Нічого такого
bohemka — 15/06/2014 - 19:43
Відчиняю холодильник - там нічого, крім котячого корму.
Відчиняю морозильну камеру - там нічого, окрім морозу.
Відчиняю шафку - там нічого, крім макарону.
Відкриваю голову - там нічого.
грудну клітку лишу закритою
там пташака - не дай Боже, випурхне
мені інколи хочеться писати тобі листи, які не було б сенсу надсилати, бо їх зміст наперед відомий - по силі відбитків пальців на клавіатурі. моя душа шукає тебе лиш тоді, коли мій розум слабне від любові до мого тіла. ти як ситуативний союзник, що стає ворогом одразу ж, як тільки досягнуто спільної мети. я ненавиджу тебе, бо, попри все це, ти не можеш забрати в мене моєї тривоги, котра не перестає, ніби любов, незалежно від твого існування.
Я ховаю думки у коцик...
Ірина Халепенко — 16/10/2012 - 23:15
Я ховаю думки у коцик
Я пускаю думки за вітром
Я відпрацьовую почерк
так уперто і калігрфічно
нищу клітчасту тишу
Прикладаю до вуха мушлі,
Шпортаюсь у мертвім листі,
Списую крейдою душу
Сходячи з прози на вірші...
Мінімум нікотину
Мінімум застережень
Мінімум поглядів в спину
Максимум адреналіну!
Країна Віршів
...Ольга Мацо — 13/10/2012 - 00:49
ти стоїш між моїми віршами
із люстерком в руках
пускаєш сонячні зайчики
на іще не написані вірші
і обов,язково вчиш їх напам,ять
тоді вирушаєш у подорож
з повним наплічником сонячних зайчиків
з повною пам,яттю ще не написаних віршів
з повним місяцем
ти блукаєш моїми віршами
снишся їм до світанку
а потім прочиняєш усі їхні вікна
створюєш протяг від вірша до вірша
і йдеш не озираючись
зупиняєшся на роздоріжжі віршів
раптом не втримуєш наплічник
розсипаєш сонячні зайчики
і розбігаєшся увсібіч за ними
ти блукаєш моїми віршами
переходиш з вірша у вірш
і можна жити
Selfkill_Malvinko — 25/07/2012 - 20:29
нікуди не рватися і не бігти,
не поспішати вирішувати проблеми
сидіти тихо
на кухні чайник свистить
а значить до сходу сонця ще пів години
і можна жити
і можна тишу собі подати
на білім блюді у графську смужку
всотати спокій, ввібрати ранок
а потім ластівки стрепенуться
і заведуть вічний біг сансари
