Психо значить Душа
Li-Tium — 25/02/2010 - 00:14
Психо значить Душа...
Вас на дверях зустріне дорожній знак:
“Проїзд заборонено”
Але Ви проходьте, моя кімната
Душі
Завжди відчинена.
На старий килимок не ступайте —
Він дуже брудний.
Не знімайте взуття,
Тут наразі немає капців
Ідилій.
Зліва, бачте, три цвяхи —
Це вішалки.
Та не вішайтесь, прошу,
Мені потім ліньки знімати.
Тож тхнутиме довго!
(Пробачте, жартую, я кепсько)
А ось, на підлозі — матрац
Почуттів.
Збитий, твердий і місцями подертий.
Поруч зібгана ковдра
Стосунків
…вчорашніх.
І подушка гола
Без наволочки і без
Снів.
Тебе,моя ...
Лолита — 21/02/2010 - 11:27
Слова в моем сердце умирали…
Словно красные розы, царапавшие белый, нежный шелк
Воздух потяжелел так внезапно,
Я вновь слышу как трепещут струны моей души
Дерзают мысли, и сердце неспокойно бьется
Вот-вот и выпрыгнет, не уймется никак
Безвыходность и непрощенность убивают
Когда переосмыслю-то будет слишком поздно? Вод как?
Неужели когда стану перед тобой с цветами?..
Я буду жить дальше
В этом, никогда не тающем снеге
Потому что сон, который мы разделили вместе
Никогда не растает…
Вод так..
Божевільня
Олена — 12/02/2010 - 00:52
Апокаліптичні вірші
Я пишу о третій ранку
У компанії ілюзій,
Що прийшли до мене в гості.
Наливаю повну чарку,
Випиваю, посміхаюсь,
А вони сидять спокійно,
Роздивляючись мене.
Темні постаті химерні,
Що шукають розуміння,
Простягають кволі руки,
Щоб погрітись від тепла.
І від того дивно-зимно
Ніби б’є мне ознобом…
Та нічого, може стане
Легше їм світанку ждать…
Бо до нього – ніби вічність,
Я сиджу, складаю вірші
Безнадійно-божевільні
Чи то я сама така?
Відчуваю як нудотно
Ніч видовжує хвилини,
Як впивається у мене
Тільки б залишитись тут.
Я сиджу, чекаю ранку
Сьогодні ми п*ємо
Pampeliška — 2/02/2010 - 22:48
Сьогодні ми п’ємо
чорне вино зажури;
сьогодні і завтра,
але не вчора:
вчора нам
судився менш
вишуканий
напій.
Наші пальці
охопило дивне
відчуття
напівприсутності,
бо я знаю, де ти,
але не знаю, де
повинна
бути сама.
Я бачу твою
посмішку у веселій
мряці, коли
кажеш: “Так
вже було”, бо як
не зрозуміти
цю хіть до висловленої
печалі?
І я усміхаюсь.
Адже ніхто ще
саме так не промовчав,
кажучи мені: “Я розумію”.
Тихіш
Pampeliška — 2/02/2010 - 22:35
Багато, справді чимало
пісень я хотіла б
тобі заспівати.
Та от зараз мій голос -
нечутний, мов равлик.
Він не хоче бути
почутим.
Він не сміє
бути почутим.
Він не думає
бути почутим.
Ти похитаєш
головою:"Дарма!
Я вже чув пребагато
пісень, то ж і нечутних
пісень не бажаю."
Але що, як
твій розум похмурий
принишкне на
кілька хвилин,
ти звернеш погляд
до мене -
посмішки не потрібно, -
і я прошепочу
те, що голосом
своїм не заспіваю?
Не затремтить твій
час, як листок
од повітря теплого. Бо від
шепоту
не здригаються
миті.
Змерзли ґратчасті вікна
Pampeliška — 2/02/2010 - 22:31
Змерзли ґратчасті вікна
старих будинків,
птахи забувають потребу
розкривати крила,
сонце зовсім збайдужіло
осяює
крижані сніги.
Поглянь, який болісний
холод.
Відчуй – який
болісний холод.
Він випалює
свої позначки
на нашій шкірі, на наших очах.
Цей морозяний сон
не облишить і наших
сердець. Кожна
зима
залишає посріблений
карб на горнилах
людського тепла.
Про того, хто не приходив
Lana — 1/02/2010 - 00:47
А знаєш, до мене не приходив Ніхто,
І Він не приніс мені нічого,
І, знаєш я Йому про нас не сказала,
І, знаєш, Ніхто мене ні про що не питав.
Ніхто просто тихо не сидів за столом,
І кави не пив, байдужо не позіхав,
На мої непитання не відповідав,
А тільки в очі пильно так не дивився,
Не ночував, не стелила йому на кухні,
Не палив, не шумів, не грюкав кріслом,
Тільки вірш написав і не залишив на місці,
Де не сидів за столом. Ніхто не пішов,
Бо Він не приходив, Його не було,
На подив...Примарилось певно.
"Послухай..."
Ігор — 31/01/2010 - 21:29
Чому ти не чуєш?..
Сумних зойків серця,
що луною відбиваються від стінок грудної клітки
і туманом спадають в небуття...
Чому ти не чуєш?..
Як розкриває пелюстки
маленький пролісок,
як він цвіте і лине до сонця...
Чому ти не чуєш?..
Як повільно підкрадаються мрії,
а потім стримуючись та
різко феєрверком зриваючись десь всередині тебе
труться об душу...
Чому ти не чуєш?..
Як з любов'ю промовляю безшумно “Друже!”
і як промінням сонця
огортається це слово в ясне обрамлення моєї свідомості...
Чому ти не мислиш?.. Як я...
Чому ти не вмієш читати думки?
РЕІНКАРНОВАНЕ КОХАННЯ
Lana — 28/01/2010 - 22:29
Вона розвіяла свої слова, як попіл
над квітником зів"ялих матіол
минулих днів,
вона спалила всі листи у ватрані
збудованому з кахлів спогадів,
вона зашила мрії в чорне полотно,
що ткалось в ночі зрад,
вона розбила дзеркало зізнання, у якому
мить застигла
його здивованих очей,
коли до нього на долонях простягла,-
реінкарноване кохання,
та передчасно мертве...
Не потрібно зривати із неба зірки,
нехай вони горять в твоїх тонах...
Нехай квіти, що ти так часто даруєш
стануть дикими волошками твоїх очей.
Нехай свічки, що тихо дзеленчать вогнями десь вище серця
проллються прозорими струмками твоєї мови.
Нехай бажання, яке ховається за ширмою червоних іскор
зірветься з вуст, й злетить в повітря.
Нехай життя, що дарує крик душі,
розцвіте і підніметься аж до місяця;
і, нехай, хвилює ковила,
що ніжно плекалася твоїм серцебиттям...
Таким теплим та потужним...
Ясні річки і неозорі ниви твоєї душі
нехай розквітнуть...
нехай заплачуть щиро...