Дощик, дощик, ти вже злива,
Тоне "Опель", грузне "Нива",
По калюжах ти хлюпочеш -
А студенти спати хочуть.

Вечір в них щось не в ударі,
Тяжко парятся на парі,
Трохи ледь не засинають,
На мобільні поглядають.

Чи глухий ти, чи не чуєш -
Чом ти всіх гіпнотизуєш?
По дахах чому стукочеш?
Я вже сам у ліжко хочу!!!

В небі шум і гам зчинився -
Гопник грім то розходився.
Блискавицями махає,
Малих діток ображає.
А сьогодні, у неділю,
У дощу відняв мобілу.
Плаче дощ, ридма-ридає,
Йому річка співчуває -
Аж розлилась з берегів,
Затопила сто полів.
Треба громові сказати:
Харе, фраєр, бикувати!

Прийшла весна на Сихів, розтанули брульки,
Прилетіли шпаки, журавлі долітають,
З'явилися на лавочках ранні бабульки,
У панельних будинках теплий вітер гуляє.

А у лісі цвітуть анемони, медунки,
Лежать пет-пляшки, тарілки із пластмаси.
Білка у шоці із тих подарунків:
Чого ж це ви, люди, такі... фантомаси?!!!

Вийшов кролик на трибуну.
Проминуло кілька днів,
Коли став він президентом
Лісових країв.

"Дякую вам за довіру,
Звірі і звірята,
Що ви згодились за мене
Голоси віддати.

Обіцяю від сьогодні
Життя як малину,
Всім ведмедям бочки з медом
Лосям конюшину.

Дрібна живність відтепер
Спатиме спокійно -
Я візьму під свій контроль
їхній сон надійно.

Думаю, для вас це також
Прехороші вісті:
Тепер будуть хижі звірі
Лиш капусту їсти!

А якщо тигр на майдан
Піде протестувати -
Буде крім одежі в ссмужку
Небо в клітку мати!"

Кріль скінчив свою промову,

Альо! То редакція?
Ви мені можете сказати таке: чого це у вас немає магнітних бурь? А? Кожного номера дивлюся в газету, і не бачу бурь. Поставте магнітні бурі. Нє, я не розумію. Чого це вони нікому не треба?! Всім треба!!!!!!! Мені треба! Ставте бурі! А якщо не поставите, то я більше вас підписувати не буду, і всім родичам - нє, всім родичам і сусідам скажу, щоб не підписували! Всьо.

Дорога редакциє,

Я довго думала, перед тим як вам написати, і переживала чи не буде мій лист дуже наглим. Бо ви певно маєте троха роботи і не маєте часу читати листи читачів. Але я давно передплачую вашу газету, і вона дуже файна. І коштує 3.69 на місяць, то я рішила, що за рік то получається 44.28 грн, і що за ті гроші ви приділите мені трошки часу і прочитаєте мого листа і може надрукуєте на сторінках газети.

Просила донечка щодня
Намалювати кошеня.
Втомивсь щоразу малювати –
Купив живе й приніс до хати.
Тепер "працюю" на дружину –
Малюю шубу та машину.

У дешевім ресторані,
Вихвалялися хохли,
Що вони непереможні,
Що вони круті!

Що відеречко тримають ...
(ми вже знаєм де!)
І дівчат не обминають,
Отаке цабе!

Били ляхів, били турків ...
(та кацапом биті!
і роздіті, і "обуті",
як бездомні киці!)

Ми не стерпим хомута,
Якщо він нам муля ...
(тільки завжди біля пики,
величезна дуля!)

Але ж ось хомут висить,
Мабуть від поляка?
Товста шия. аж тремтить!
Я хіба собака?

Ви такого не кажіть,
Ми лицем до ляха ...
(пане, краще помовчить,
до кацапа ж срака!)

Він і в хвіст його, і в гриву,
На халяву топче!

Сидимо ми, ото, якось пообіді... Ну, як завжди. А, хто ще далі на цій ниві скибу протягнув, той і, взагалі, лежма в тіньочку лежить. А сало... Сало так гарнюче саме на собі в`яжеться... І така в цьому процесі відбувається пора, що ще й розмови аж зовсім ніякої немає. Ніхто на неї спромоги ще й не наспроможив. Не дозріли ще унутрішнє над пузелком, геть обідом вповалку ошелешені, тобто.

-А кросворди хто, ото, приніс?
-Та, то Кирилович, вчора як Саньку Індокачура з причепом по акаційове їхати чекав, так щось там на підвіконні розшурупував. І, мать, таки дошурупався аж до забуття тієї шурупі.
-Ну, що ж, як з воза впало, то пропало. Самі будемо ломити.
-Мені не почулося, кому тут вломити, а Терентійович?