Коли набридла підла муха
Кімнатою весь день дзичить,
Поцілити велика штука
Газетою в потрібну мить.
Тут замахнутись слід рукою,
Розрахувати точно рух,
Прокрастися попід стіною
Й газетою по мусі БУХ!
Валяється десь під стіною,
Погана муха не живе...
До нас приходить смерть з косою,
З газетою до мухи йде.
Ой летіли дикі гуси
Через поле, через гай і через ліс,
Їх впіймав один мисливець
І додому їх усіх відніс.
А удома їх общипав,
І випатрав і у пічку їх поклав -
Хай печуться дикі гуси...
І на кріслі помаленьку задрімав.
Прокидайсь, мисливцю, швидше,
Подивися, що ти, дурню, наробив -
Не кажи своїй подрузі,
Що гусей ти на обід спалив!
Про сумирного лицаря Зайвенго
Василь Триндюк — 11/05/2010 - 13:47
-Ти, водички, он, попий, попий. І вуха нею, щоб чулось краще, помий, помий. Та ще й у носі аж волого прибери, щоб не сопів, мов побували там тхори. І слухай уважно, отож. Бо це ще не увесь йорж.
-Невже ще одну супружницю пана качура подужаєш на двір надвір випустити?
-Легко. У мене ж їх вагон, їх кількість - легіон!
-Хоч ти й прямо, як той юний ленінець з Біблією, що у піонерський галстук закутана і ще й так хвацько промовляєш, але всеодно щось трохи сумніваюся я.
-Засунь ти сумніви свої туди, де знаєш сам. Хома Невіруючий.
-Да, я таки аж зовсім не наївняк.
Вербна сокира
Василь Триндюк — 7/05/2010 - 15:44
І що ж ти, ото, зараза, робиш? Я ж тебе попереджав. Дочекайся, ото, моменту доки управляючий, хоч би, на той бік поля від`їде! А це, що, по-твоєму, момент? А, так кавунчика воно, відітєль, нагло возбажало, кірзоопудало несите... Що ж, тепер тільки вшиватися й залишилося! Сьогодні вже, тут і овечого драже посмоктати не дадуть. Бо сторож Сенька Матня після цього нас і за кілометр до насіннєвого поля не підпустить. Він же не такий пришиблений, як ти, Пукін, щоб вигнали його звідси ще до того, як охраняємого та оберігаємого добра вдосталь додому не навозив?
Натюрморт в подушках
Василь Триндюк — 5/05/2010 - 15:07
Пам`ятаєте мого Бузяя? -Пішов на пажиті небесні, роголобий. Виріс, доспів і надоїв. Всмислі, не молока, бо яке молоко з бика? Таке саме, як і з коня, отака, мужики, тріпотня. Тю, щось я у віршата вступив... Коротше, дістав він мене норовом своїм і здав я його учора живим. Міг і сам валонути, а м`ясце на базарі збути. Але, щось мені биню шкода стало, то вже, мабуть, старість устряла. Тю, знову ці віршатка пруть. Та де ж я, оце, у них знову вліз? Чи може, як поет я, га?
-Ззаду нога!
-Там і друга!
Помічник Харона
Василь Триндюк — 29/04/2010 - 13:52
А чи знаєте ви, що ж таке небіжчик? Ну, звичайно ж. А чи є серед вас такий, хто при виді небіжчика не відчує хоч би трохи, якщо не страху, то хоч деякого занепокоєння? Отож бо, що немає. А чому? Бо немає звички милуватися на таке. А, як є звичка то, небіжчик хвилює тебе не більше ніж отой стілець, що під стіною, чи колода надворі. Кажете, що й я такий як ви. Неправда, я -то інше. Я, взагалі, можна сказати, сам помічник Харона.
-Якого хрона?
Брехунці
Василь Триндюк — 27/04/2010 - 10:26
От, ти, кажеш, що брехуни скрізь. Неправда. Не скрізь. А так, тільки подекуди трапляються. І, здебільшого там, наверху, у сферах,... у владних. Щось, ото, як вже пообіцяють, а потім, як виконувати, то й кажуть, що за неспроможністю розтопити вікове сало Антарктиди кожному громадянинові буде надано благ у кількості однієї малесенької шкірочки від шкварочки з промежини жирнючого кнура... Ласуйте, шановні громадяни, та не зловживайте і пам`ятайте, що холестерин шкідливий для вашого здоров`я.
Вагонозажатий
Василь Триндюк — 24/04/2010 - 12:09
А що, хлопці, яка-но, вона, водиця в цій копанці? Отож, і я кажу, що таки добряча. А, гарно ж як, отак, до відра прикластися в жарюку нашу. Одразу набагато легше стає. Вже, он, навіть якісь думки в голову починають потайки прошмигувати. Що, оживаємо, потроху?
А копанку цю, мій прадід викопав. Хутір у нього тут був. А тепер, бачте хлопці, немає вже ні хутора, ні прадіда, а копанка й досі в заростях чистою сльозою бринить... Хороший був чоловік мій прадід, але ГПУ в цьому так і не переконав... Й замордувало воно його... Ну, то хай добре буде тобі там, на небі, дідо!
Стоїть гуцул бiля рiчки... Усмiшка.
Валерій Хмельницький — 23/04/2010 - 11:31
Стоїть гуцул біля річки, на трембіті грає,
Раптом чує - хтось до нього з розпачем гукає:
"Ой, спасите, помогите, тону, утопаю!"
Гуцул на це - нуль уваги, зовсім не зважає,
Повернувся до схід сонця та й си трембітає...
Знову галас, лемент, крики: "Тону, утопаю!"
Та не чуть їх далі штреки - гуцул трембітає...
Довго ще луна гуляла понад гори й плаєм,
Врешті, стихла... Мо, втомилась, хто ж її там знає...
Кинув гуцул трембітати, усміхнувся, мовив:
Сила витримки
Василь Триндюк — 22/04/2010 - 11:13
А який-но це кінь пєдальний стравоходом заїржав? Знову ти, Федько? Що, синку, то тебе вже й коняча громада до себе прийняла? А, що, вступний іспит з такою горлянкою не провалиш. У коней ти свій і в свиней вже, мабуть, теж?
До свинтусів, звичайно, важче вступити. Там на іспит, крім художнього рохкання та проносного кувікання потрібно ще й сяйно посміхаючись усім рилом, з`їсти піввідра того, за яким, поки ще тепле, свині та собаки так дружно упадають.