Лелека
Vert Efner — 29/04/2009 - 20:37
Лелека
Пізній осінній вечір, ще не холодний, але вже й не теплий по літньому. Осінь ще вступила повністю у свої права, але її присутність уже відчувається у всьому: блакитне, але холодне небо, поодиноке, та дуже помітне жовте листя, весняний шум дерев, але без щебету птахів.
Сонце уже зайшло за обрій. Та його останні промені зафарбували небо у червоно-сірий колір. На фоні такого незвично-суворого неба гарно видно лелечине гніздо. Здавалося б, що усі лелеки вже полетіли вслід за літнім теплом, щоб повернутись з ним наступного року. А Він чомусь залишився. Його темний силует чудово виділяється на фоні неба. Чому Він залишився? Що тут робить? Для чого? Проте Він є. Зігнувши голову, настовбурчивши пір’я Він здається таким одиноким і залишеним… Він майже не рухається і темнота поступово поглинає його, Він один і це їй зовсім не важко….
Вранці здається, що літо повернулось: тепле сонечко, легенький вітерець, але варто глянути на небо, щоб зрозуміти, що це вже осінь. Перший погляд на гніздо:….. Його нема! Він зник!
Лише одного погляду досить, щоб зрозуміти – він полетів. Куди? До тепла. Полетів, щоб повернутись, щоб не загинути. Сам, один. У невідоме. Полетів…
Дивлячись на пусте гніздо, невідомо звідки отримуєш відчуття всеперемагаючої впевненості, що він досягне мети. Сміливість безумна, але здатна творити дива.
І вже йдучи, думаєш все ще про Нього приходиш до висновку, що краще картати себе за те що зробив, ніж за те, що так і не наважився……..