НЕСИТИМ , НЕНАЖЕРЛИВИМ ОЧАМ
Lendich — 1/02/2009 - 14:29
“ Як би то ти Богдане п’яний ...”
Т. Шевченко
21.06.08 НЕСИТИМ , НЕНАЖЕРЛИВИМ ОЧАМ
Поема
Коли розгніваний Всевишній
В безмірній величі своїх щедрот ,
Тоді ще не численний , але грішний ,
По тверді порозпихував народ ,
Він , певно , так розрахував ,
Щоб жоден з них не бідував:
Під сонцем теплим ,небом вічним
Земля сторицею віддячить всім ,
Хто ниву потом полива своїм ,
Для кого ранок буде звичним
У полі , в праці і в натхненні ,
Та грішники , благословенні
Прихильним поглядом його ,
По всіх усюдах розплодившись ,
Погнули кожний до свого !
Тому й не сталось як бажалось :
Народ , ще дикий , не хрещений ,
Квапливо , наче навіжений ,
Побіг ділити не своє !
На брата Каїн ніж гострить ,
Хіба тому причина є ?
Од греків Троя палахтить -
Пріам Олену не дає ,
Тевтонці мостяться в похід ,
Щоб , звісно , кинуться на схід !
На сході ж добросердий вседержатель
Привітний край нам приберіг ,
І хоч собі його без впину тіг
Щоразу інший зазіхатель ,
Помордувавши , знищити не зміг ,
Та звідусіль сюди натоптано доріг
До Риму третього і далі ,
А крові вилили гарячої , людської
Лихі і незліченні завойвники зухвалі -
Нема і міри вже такої
Щоб вимірять її глибоке море
І вгамувать невтішне горе
Сиріт , безбатьченків і вдов ,
Що в землях угличів жили
І предками для нас були .
Тут шляхта показала норов ,
Й татари , турки , пруси , кримці ,
Литвини і валахи , знову німці ...
Це ще не всі , та годі рахувать ,
Бо їх гуртом погнали охреститься ,
Неначе щось могло зміниться
Й сильніший тепер не буде грабувать
Слабіших , своїх , хрещених вже братів 2
Тримать не буде за скотів ,
Багатий бідних , католик православних !
Ця мрія й досі нездійсненна
Й держава буде та благословенна ,
І спонукає справ немало достославних ,
Що зробить рівними усіх перед законом ,
Щоб люди турбувались моралі лиш каноном !
А в ті часи , як гуртувалась Україна ,
Рвучись із ляхсько- іудейської петлі
На гнобленій віками пращурів землі ,
Шляхтич в Суботові забив в Богдана сина ,
Забрав у нього спадкоємний хутір , жінку
І панська пиха запалила ще одну сторінку
В нелюдській тій війні
На винищення всіх і всіми ,
І добре , що не були ми з ними
Й не бачили запеклої різні
В Ладижині або в Лисянці
І на кістках євреїв ми не танцювали танці ...
Всім стало ясно – добром це не скікчиться :
Богдан помчав за допомогою на Січ ,
Відтіль попхавсь до хан –Гірея в темну ніч ,
Щоб поміччю татар скоріше заручиться ,
Бо весь палав жадобою помсти
І навіть би пішов з чортами до мети !
Річ Посполита з тих приготувань сміялась :
“ Мерзенна зграя підлих хлопів -
Закидаєм шапками , як останніх остолопів ! “
Та тисяча нова , до війська що вливалась ,
Людей простих і вояків ,
Зміцняла неупинно сили козаків .
...Під Корсунем нарешті вороги побиті
І вже здається , відступилась посполиті ,
Але Богдан тут так перелякавсь
До волі устремління власного народу
( Щоправда , він в Парижі не ховавсь!)
Що назавжди втрачає вигідну нагоду ,
Навколо починає озираться ,
Мовляв , до сильного нам треба притуляться !
І шле в Москву царю цидулку ,
Де запевняє в слушності нагоди
Й прохає політичного притулку ,
Нікого не спитавши згоди .
Та Олексій Михайлович не йме
Його словам , чекає візьме тут чия ,
Чекає , кому Фортуна паруси надме -
Тоді видніша вигода своя !
Під Збаражем до козаків удача знов прихильна - 3
Дружніше б узялись - і Україна вільна !
Та тут “ великий українець ”
Від оковитої на хвильку одірвавсь ,
Народу щоб подарувавать гостинець ,
Якого навіть враг не сподівавсь :
Із ляхами у Зборові підписує угоду ,
Щоб повернуть уярмлення народу !
Коли у Києві народ до нього заволав ,
Тоді Богдан –Зіновій ніби то прочунявсь
Й поспільству слізно присягавсь ,
Що не для того в битвах подолав
Народ гнобителів своїх
Тепер щоб знов терпіти їх !
Вагання , нерішучість , Іслам –Гірея зрада
Гуртом і породили Берестечко ,
Нам пріснопам’ятне містечно ,
Де гетьманська хитнулась влада ,
Але Богдан від хана відкупивсь за гроші ,
І повернувшись в військо до зимової пороші ,
Гарненько підналіг на оковиту
І вірішив збирати генеральну раду
У Переяславі , а там козацтву дав пораду ,
Звичайно , гетьманську , державно – сановиту :
Іти під владу східного царя ,
Не бусурманського , а православного володаря !
У вірності новому договору ,
Який тут на майдані й зачитали ,
Полковники і гетьман присягали ,
Московського ж посланці двору ,
І стольники і стряпчі , всі затялись
І за свого царя не присягались !
Міста і села українські присягали неохоче ,
Хто незалежності бажав в угоді сумнівались ,
Духовні ієрархи тоді не присягались :
Вже , мабуть знали , куди і як хто вскоче !
Попи ж хто прсягнувся , а хто ні -
Із паперті кричали : “ Не дурні !
Не зрадимо своєї віри ,
Не підемо в нове ярмо ,
На землях предків недоречні бузувіри !”
Але вже випало кермо
Із рук заслабшого Богдана
І понесло до рук чужого отамана .
І досі так і є :
І Київський й Московський є патріархат ,
І є в ділах і вірі принизливий розбрат !
По Україні стали воєводи призначаться і дяки ,
Російський суд , з’явилися військові гарнізони ;
Не вистачало тільки сильної руки , 4
Щоб проштовхнула щупальця російської корони !
Коли Богдан побачив візантійське віроломство ,
То занеміг й помер од туги і зневіри ,
А Військо Запоріжське не потерпіло неподобство ,
Зібралося й собі обрало в командири
Виговського Івана , який і про козацтво дбав
Та й руській кабалі не потурав .
І знов коса на камінь – неслухняних
І “дурних” холопів схотілось покарать
Та для початку показать
Їм царських різочок верб’яних ,
І захистити свій “конституційний лад ,“
Щоб цим “хохлам” не заманулося назад!
Цю справу взявся Трубецькой владнати ,
Але Виговський проти нього вируша на бій
І під Конотопом розбиває вщент у битві тій ,
А залишки карателів примусив утікати !
Сам воєвода Трубецькой насилу врятувавсь ,
Тікав , боярських не жалівши ніг ,
Й не скоро знов на Україні показавсь ,
Як з поля бою до Москви прибіг !
Багато крові пролилось у ті роки ,
Правобережна Україна стала на пустелю;
Всяк ладен був покинути оселю
Й податися у вільні козаки ,
Щоб захистити вольності , свободу ,
Та ватажки не прислухались до народу !
І Дорошенко й Самойлович , коли за владу бились ,
В залежності хто був сильніший ,
То до Москви , то в інший бік хилились ,
І як завжди , таки перемагав підліший .
По Україні знов помчали орди турок і татар ,
Відчунявша Річ Посполита
Підсилювала свій тягар
І хоч не раз була побита ,
Знов захотіла повладарювать
І батогами хлопські забаганки вибивать !
Тим часом на московському престолі
Цар Федір вже облаштувавсь
Й підступних кримців бити помишлявсь ;
Голицин військ зібрав доволі
І козаків погнав на Крим ,
Але похід скінчивсь нічим -
Бо перший ліплять як млинець,
Щасливий не очикуйте кінець -
Татари підпаливши степ ,
Забрали воду в коней і в людей ,
Зробили із землі диявольський вертеп ,
Й примусили забуть про задум цей. 5
Безславно військо повернулось зимувать ,
А воєводи винних узялись шукать .
Ось тут і почалось : заслання до Сибіру ,
Свавілля , утиски міщан і козаків ,
А кари неслухняних роздерли всяку міру ,
Бо старшиий брат покірності хотів !
Нарешті зблиснула зоря Мазепи ,
З Голициним що зголосивсь ,
Через інтриги і наклепи
Іван на гетьманство посівсь .
Він був шляхетського , значного роду ,
Прислужувавсь у Польщі королю ,
Та через запальну породу ,
Мов голий й босий на ріллю ,
Назавжди вигнаний із двору ,
Зі злістю на огидну пору ,
Подався від ганьби до козаків ,
Прибивсь до гетьмана Тетері ,
І як навчивсь прослизнуть в двері ,
Стать зверхником у них схотів .
І став - був писар генеральний ,
( То майже пост уже центральний !)
У Дорошенка й Самойловича служив ,
А як того в Сибір заслали ,
Не дуже кріпко затужив ,
Бо гетьмана нового обирали !
“ Мазепу !”- козаки кричали -
Голицин і Матвєєв хоч мовчали ,
Але “PR” підготували !
Як показатись владарям
Мазепа добре знав
І всім Москви проводирям
Несхибно догоджав .
Софія як була цариця ,
Не клопоталась молодиця
Про рух державних справ
І їх Голицин самотужки
Як вийде , виправляв !
Аж тут , ковтнувши з кружки ,
Петро Росію взяв ,
Поставив дибки , а потім розіп’яв !
Але Мазепу полюбив ,
Воєнні справи довіряв
В походи як ходив ,
Де вікна прорубав ,
А гетьман , окрім справ військових ,
Для грошеняток кишенькових
Вже запровадив панщину ,
( Хоч може хто і підказав ! ) , 6
Й не тільки панщину одну
Ще й податями пообкладав
Всіх підданців дводзьобого орла
І двадцять років гарно йшли діла !
Чого ж Мазепа зажадав
І Орлик , писар генеральний ?
( Це той , що здалеку писав ,
З вигнання , лист повчальний ,
Мовляв , ось вам закон -
В Європі констітуцією зветься ,
А запровадить – то вже як прийдеться !)
Їм закортілось правувати
Владно , вічно, самостйно ,
Не озираючись постійно
На білокам’яні палати !
( І час здавався вдалим -
Зі шведом москалів повалим !)
Та дні великої свободи
Тоді ще не прийшли ,
Бо ні підтримки , а ні згоди
Вони в народі не знайшли ,
Але взялися за ярмо ,
Немов воно впаде само !
Розбитий Карл із під Полтави
Поткнувсь до турок , заховавсь ,
З ним і Мазепа врятувавсь ,
( Ще й гетьмаські узяв булави ! )
І ніби добре почувавсь ,
І гніву царського вже не боявсь ,
Але журба і сум , дві незагойні рани ,
Козацьку душу рвали і пекли ,
І непоборні ці тирани
Його в могилу потягли ...
Петро , прийшовший до нестями ,
Звелів Батурин зруйнувать
Щоб не лишилося і ями ,
Щоб не змогли тут відшукать
Слідів козацької столиці
І не було б серед живих
Людини , звіра , а ні птиці ,
Душив щоб жах й своїх ,
Зарозумівшихся “роб’ят “!
Та що там звіра -
Не пожаліли й немовлят ,
І православна віра
Безвинних їх не захистила !
А доля вже чекала і на Січ -
Петро їй не пробачив , певна річ ...
Залізна Першого рука зливала 7
Україну з рештою держави ,
І на нові імперські справи
Вже юрми українців шикувала !
Та мало хто живий зостався ,
Копать канали що впрягався !
Не рахував в багні полеглих
Англійський майстер Перрі Джон
Шляхом од Волги і на Дон ,
Де без спочину гнав підлеглих ,
Бо знав - або до строку докопати ,
Або на каторзі сконати !
Петро ж після Полтави укріплявся ,
Негайно у козацтва скасував права ,
На Україну люто нахвалявся
Й перетворив угоду на слова ,
Що Переяславською звалась
І папірцем завжди лишалась !
Йому і Скоропадський це казав
( Цар гетьманом Івана ставив )
І Полуботок коли правив ,
( Павло в фортеці і пропав ,
У Петропавлівській катівні
Де перед вічністю всі рівні !)
На щастя , господь собі
Прибрав царя Петра ,
Либонь спостигла вже пора ,
Чи час пробив в одвічній боротьбі ,
В борні добра зі злом ,
Чи ангел змів його крилом
З лиця землі , відвів убивчу руку ,
І тих зберіг , на кого намірялась ,
Кого душити намагалась ,
Та ми не зрозуміли господа науку ,
І у стерна лише нерони й герострати ,
Уміють що ділить й до себе підгрібати ...
Безбарвно якось промайнула
В Московії , на царському престолі ,
Нічим розумним не сяйнула
Зрадливої плеканка долі ,
Катруся Перша і , рахуйте , друга
В походах Першого подруга .
За неї Меншиков вів справи
Великоруської держави ,
А в Малоросії діла
Колегія чиновницька блюла :
На всі без винятку посади ,
Од гетьмана і до попа ,
( Бо дуже стереглися зради !) 8
Російська товпилась стопа .
Здавалось , більше гайки
Нікуди крутить , але цариця
Катерина Друга , удовиця ,
І бахурі ( про них ви чули байки !)
Взялися українців муштрувать
Та так , що боляче сказать !
Про те Тарас нам написав
І тут вже нічого додати ,
Але є дещо нагадати :
Потьомкін як Тавріду брав ,
Одесу й Севастополь лаштував ,
Тверду вказівку , певно , мав -
Всіх інородців знищить або гнать
А землі руським віддавать !
Звичайно , кращим і достойним ,
Отим , що удостоїла цариця ,
А відбирала як імператриця
І словом не сказать пристойним ,
Тому вам краще не питати ,
А я не буду вам писати !
І то згадать , які викохує фігури !
От взять Потьомкіна з натури -
Хоч з молоду лінивий і беспутний
І до науки не жагливий ,
Але з нахрапом і сміливий ,
То й став воїтель сухопутний ,
“ Князь Таврический , светлейший , “
Бо в змовах Гриша завжди перший ,
Це він , облесливий поганець ,
( І цим в історію проліз! )
Навів тинам облудний глянець ,
Таки щоб вирвать перший приз !
Про ці Потьомкінські споруди
Росія довго не забуде ,
І навіть буде ним пишаться -
Он як імперію приріс !
І Україна пам’ятатиме завзятця ,
Бо дуже болісно притис !
Це він влаштовував розправи
І Калнишевського заслав ,
Не стало й Січі - козаків держави ,
Яку він порубатити забажав.
І порубали , знищили , спалили
І вже ніколи більш не відновили .
А ось Румянцев - Задунайський
“Дарунок малоросам “ щедрий, царський ,
Відзначився в загабницьких походах ,
Річ Посполиту по живому розідрав ,
Добряче потоптався по народах 9
І українську автономність поховав ,
А правив не слабкою він рукою
Коли на губернатцтво підвязавсь :
За лютість був призначений Самою ,
Щоб справами корони опікавсь !
Я чую , там вже хтось кричить :
Тоді , мовляв , було погано всім !
За вас мені також болить ,
Але послухайте , між тим -
А може, хлопці , вам не привикати ,
Мамая он як довго не виштовхували з хати ?
А Розумовський , наш , Кирило ,
Останній гетьман ,півночі світило !
Він зразу ж ,тільки но почав ходить ,
У Петербурзі в Академію ввалився ,
Й бігом у президенти , науці послужить !
І кажуть , на посаді майже не втомився ,
Але цікаво , де ж він грамоті навчився ?
Там може з Ейлером зустрівся
(Той саме академіком обрався
І за судноплавство кріпко взявся )
І рахувать від нього сподобився ?
Та і Михайло Ломоносов тоді
Якраз у академіки пробивсь ,
І от якби Кирило не лінивсь ,
А дні свої проводив у труді ,
За півсторіччя , що тримався у керма ,
Міг написать про них цілісінькі тома !
Але без жартів , вже при владі
Цар Павло Перший (він же і останній !)
Крутий , дражливий та брутальний ,
Його побачите на плеці , при параді ,
Там він прискіпливо шпацири готував ,
А чи існує Україна Павло , напевно , і не взнав.
Він тільки Прусію любив
І хоч недовго правив ,
Горшків чимало розтрощив
Та всім так кріпко надоїв ,
Що геть Павла ніхто не пожалів
І син його до праотців доправив ...
Ви ж пам’ятаєте , що сина
Звали Перший Олександр ?
Той час не гаяв і штандарт
Царату побачила вже половина
І Кавказу,й півдня , півночі і сходу
Й чимало вільного народу
Тоді кривавий меч Росії підкорив , 10
Скував в кайдани й на віки
Для волелюбців домом стали Соловки ,
І хто б нам про прогрес не говорив ,
І що неволя принесла народам благодать ,
Про це у них вам треба запитать -
В грузинів , фінів ,молдаван ,
Чи може з’їздимо в Азербайджан ?
Та краще все -таки спитати у Чечні ,
Нещасної , малої , лише одна що захищалась ,
І довше за других мечу не підкорялась !
Чи може пригадаєм кожний день різні ,
Що майже двісті років там ведуть
Російські владці , а коли руки приберуть
Вони і при якому буде то режимі ,
Не знав цього імам Шаміль ,
Ніхто не знає і понині ,
Та скільки б вод не пронесла Ітіль
По руському пустому полю ,
Чечня ще вирветься на волю !
Кавказ ! Сміливі , гордії народи !
Чурек і сакля , шабля і рушниця ,
Їм горця честь дорожча ніж зіниця ,
І воїн вищої не жде винагороди ,
Ніж смерть за волю рідної землі ,
І не повчали щоб в Кремлі
Як жити їм і думать як ,
Й не зріти від Грицька Нечоси
Похвальний потаємний знак ,
І не чекать принизливо іноси ,
І щоб не кланятися в поясницю ,
Не дякувать тому , хто плюнув у криницю ,
Не ждати в ніч караючу десницю ,
Не щулитись на клекіт й зле шипіння
І не проросло щоб плевелів насіння ,
Занесене із півночі в аули і в столицю !
Під кулі горців Лєрмонтова пхали ,
Він тут поліг , та не від їх руки -
Свої не схибили , цареві парубки ,
Тому що ” на авось” нічого не пускали !
Тут граф Толстой шукав натхнення ,
Кавказських бранців змалював ,
Та зверху видно мав благословення ,
Бо про війну нічого не сказав .
( А міг , повинен був сказати
Як не злякався і сказав Тарас ) ,
І вголос , гучно запитати :
Вас звали в гості хоч би раз ,
А вчили вас , як ходять в гості ?
Е ні , он скрізь біліють кості
Всіх тих , хто в дім чужий 11
Нахабно дерлися без спросу
І не дивина , що їм давали чосу ,
Й не раз Давид , хоч і малий ,
Зумівши Голіафа-велетня звалить ,
На світі міг щасливо й вільно жить !
Тепер заглянем , хлопці , у календарі ,
Який вже рік блукає на дворі ,
Хто ж там в Росії царював ,
Коли в Криму гула війна
І ким розпалена вона ?
(Заїзджий тут погорював
З Москви недавно сіромаха ,
Ви ж не забули цього птаха ?
Тож добрий наш старий знайомець
В картузику , хоч не Ілліч ,
Сімейних статків оборонець
Про нього далі буде річ .)
Казав , що Сєвастополь –місто слави
Наімогутньої держави ,
Мовляв , за правду полягли
Найліпші тут сини Росії ,
Щоб п’яді не взяли чужії
І щоб добро не розтягли ,
Яке вони понатягали ,
А що тут рай не збудували ,
Так то і виправити зможем ,
І Сєвастополь вам не віддамо ,
Колоні п’ятій допоможем ,
І замайоріть триколор-прапорець
В Криму ...Таке казав той молодець !
Так то ж чистісінька брехня !
Ми з нею вас , начальнику , вітаєм
Й любенько , дружньо посилаєм ...
Ні , не туди , cкоріше на залізного коня
Й мерщій додому ,сідать за книжечки -
Не зайве вам повчитись , мужички !
А може , той , книжок чорт ма
І віділася вам історія сама ?
Тоді я правду нагадаю -
Було три сина в Павла – тата ,
(Невже забули , вас питаю ?)
Найбільш відзначився Микола ,
Це декабристів він розчавив ,
Побивши лютістю монгола ,
На молдаван орду направив ,
( Військові не давали лаври
Миколі Першому покою )
І кров побігла знов рікою ,
Чому , чи знають бакалаври ?
В той час і Горчаков в Валахію поліз , 12
В Росії мов забракло сліз !
Тоді за що й за кого бились
В чужих краях герої ваші ,
Чи вдома їм не вистачало каші ?
“Титани” із війною помирились-
Граф накропав свої оповідання ,
Геройство і страждання
Розмалював солдат простих ,
Та на заклання самі ж ви гнали їх !
На морі Чорному Нахімов взявсь за турків
Із-за угла , зненацька ,“ по поняттям “ урків
Підкравсь, затис Осман –пашу у бухті при Синопі ,
Скував маневр, палив , винищував , топив
Людей , як раків на вогні , в солоному окропі !
А ви ще здивувались , чого до вас приплив
Союзний туркам флот
І вірні забов’язанням французи -
То ж вам з’явились дати “ окорот ,”
(Не ліньки їм було мандрьохать із Тулузи !)
Набити пику , відшмагать ,
Чуже щоб не кортілось загарбать !
І відшмагали , здали ви Сєвастополь
Із тисяч вояків залишивши некрополь ...
Й нема ніякої тут слави ,
Лише ганьба , тяжка поразка ,
А для простаків шкідлива казка ,
Скуйовджена пізніше , із уяви ,
А далі “ клюква” стелеться рясніше
І від словоблуддя дедалі все темніше !
Микола Перший саме так вважав ,
Бо як “ не впоравсь з керуванням “
То сам себе жорстоко покарав ,
Застреливсь , і обілить його завданням
Стало надважким і як ви не крутіться ,
Серед святих йому не опиниться !
Олександр зацарювавший Другий
З союзниками замиривсь ,
Кавказ йому нарешті підкоривсь ,
І емірат Бухарський недолугий
Теж опинивсь під руською п’ятою ,
Розтоптаний солдатською ногою !
Імперія загарбницька з’єдналась ,
( Такою і більшовикам дісталась !)
В середині ж картатої держави ,
Що зкріплена багнетом без пуття ,
( Не миле у кайданах всім життя !)
Не забарилися розправи
Над бунтарями в Польщі й Україні ,
Але кріпатство скасував – ц е памятаєм і донині . 13
Та вік самодержав’я доживало :
Заметушилися народовольці -бомбарі ,
Вже і Ульянови себе побачили вгорі
І ну хитать устої , царизму щоб не стало !
( Бомбісти самодержця таки звели в труну ,
Підрізали в Романових ще гілочку одну.)
Настала черга сина царювать
І Третій Олександр , посівшись на престолі ,
Схотів, як всі , хоть трішечки повоювать !
І не кажіть , що кращої він зичив долі
Середній Азії , бо руський бивсь конкістадор
За скарби Багдаду і гірський Авганський коридор ,
І бідні , койде кочові народи ,
Угноблені зі східним деспотизмом ,
Що й так не бачили свободи ,
У двоє уярмилися царизмом !
Це там , біля солоного Аралу
Тарас тіг лямку і тяжку опалу ,
Серед незвичної , ворожої природи ,
Де в люту спеку , як винагороду ,
Благав у бога із дощем негоду
Та мріяв палко вряди-годи
Зажуреною полетіть душою
( І серце понести з собою !)
На Україну , до братів, але синів своїх
Вона розтринькала по світу
І одтоді не знайдеться повіту ,
Де б не попереполовинювали їх
Цареві війни й пошук долі ,
Солдатчина ,заслання ,та хліб-солі
Земель обетованних скуштувавши
І сіллю їх не зразу ставши
В Канаді а чи то в Австралії
І хлопці наші і дівчата ,
Позабувавши навіть свята ,
Збагнули вмить чужі реалії ,
Багато й плідно працювали ,
Взяли надію до сердець і стали
Любить нову свою вітчизну ,
Як безпорадну неньку Україну
( І свічку їй , по ній і тризну !)
Й свою далеку вже родину .
А чи багато їх приїхало назад ,
В важкі роки свавільного царизму ,
Або в лиху годину комунізму ,
Коли безправ’я у “країні рад”,
Звірячий вищур гегемону
Так добре бачні з- за кордону ?
Імперії останній самодержець
Не був такий вже й громовержець! 14
Його тримав цупкенько за горлянку
Мужик з дрімучого Сибіру
І школив “татечка” із ранку
У хвіст , у гриву й православну віру !
Распутіним його в народі величали ,
Це він до прірви тіг царат в Росії
(А висікак таких не пробачали !)
І що відрікся цар завдячуйте “месії ”...
Самодержав’я Другого Миколи
Слабе , розхитане війною
( І ми це знаємо зі школи )
Немов само розпалося собою.
Тут Ілліча з Європи підізвали
І він в імперії такого наробив ,
Що краще б в Цюріху сидів -
Більшовики в Росії починали
Перелицьовувати світ
І полилися кров і піт
Записаних у вороги дворян ,
Інтелігенії і духовенства ,
( Не забували й про селян ,
Без зайвого закону верховенства !)
Імперія здригалась і стогнала
Поки нарешті на коліна впала !
І ніби “кожна куховарка “ керувала ,
Всяк бойовик і недоук- семинарист ,
( Один з них мав чималий хист !)
Але чи набагато краще стала
Політика Росії ,ну хоч би до “хохлів “
Коли Ілліч в Кремлі засів ?
Напроти , значно гірше стала ,
І вас ця вість розчарувала ?
Тоді , у вісімнадцятому році ,
Коли бажала волі вся країна
І народилась самостійна Україна ,
На українському зненацька боці
З’явилися червоні Муравйова
З прицілом на захват столиці .
( Напевне , тактика знайома ?)
Й не встигли в Києві роздать рушниці
Чи військо кинути до Крут ,
Як вже каратели хазяйнували тут !
І не знайшлось в державі сили ,
Щоб поєднала в націю людей ,
Як не було у лідерів ідей ,
Народу щоб проголосили
Й підступному сусіду відсіч дать ,
Щоб не кортілось в Україні панувать !
А він , як вдома , панував : 15
Такі ж арешти , обшуки і страти
Без суду кинутих за грати ,
І більш закону він доцільність цінував ,
А мрійників про долю і свободу
Зарахував до ворогів народу !
І скільки згинуло братів й сестер
За більшовицьке довге керування
Хто ж підрахує їх тепер -
Важке , немислиме завдання !
Продзагони , дві страшних війни
І два голодомори гірше сарани
Спустошували місто і село ,
Людей зганяли з рідних їм країв
І справжніх всіх сгноїли хазяїв ,
А їх совдепське щастя так і не прийшло !
І вже не прийде –час їх сплив ,
Та кой -кого нічому не навчив !
Та нищівнішою для України
Була остання світова війна ,
Безжальна , довга і страшна ,
А скінчилась , то залишилися руїни ,
Куди не глянь, на заході і сході ,
І все це окошилось на народі ,
Якого вождь і до уваги не приймав ,
Як революції у світі планував !
Та так грузин допланувавсь ,
Так широко роззявив рота ,
Що ледве в яму не попавсь ,
В яку ускочила німота !
Та хай історики вивчають
І достеменно визначають
Почав з них перший хто війну ,
Чого хотів і мислив як ,
Приглянтесь тільке на деталь одну -
Як військом керував отой мастак ,
“ Великий вождь” усіх народів і часів ,
Кавказець , що скорив Росію і засів
В Кремлі отак надовго і так щильно ,
Що тільки смерть і розлучила вас !
І мабуть гарно він вас пас ,
Своїх покірливих овечок , що повільно
Ви знов скотилися до” кріпкої руки “
І сором вас не йме , російські мужики !
А стид вас не бере за те, як воювали ,
І одного в боях щоб вбити німця
Ви в землю клали три своїх гвардійця ,
І лютим ворогам бездарно потурали ,
І Сєвастополь ще раз віддали -
Цим вічну славу “обрели “,
Тепер хизуєтесь і кричите і досі
Про вірність цінностям батьків ! 16
Ми вже давно цей чуєм спів
Як перепілку вранці , на покосі ,
Що всіх запрошує нас пить ,
А що в Росії ще робить?
Оце і є найвища ваша цінність
Нікому ви її не віддасте ,
За неї ляжете й останнє проп’єте ,
І є лише одна відмінність :
Пили що саме ваші полководці
Й ще більш “ блискучі “флотоводці ,
Коли, як справжніх куховарок дітваки ,
Отак бездарно воювали ,
Солдат в полон повіддавали ,
А хто вернувсь - тих рвали на шматки ,
Й по- сталінськи чужу провину
Перекладали на їх спину !
Тому-то ще чимало українців
Розпорошилося в чужім краю ,
Лишились навіть серед німців
І долю там знайшли свою ...
... Це все позаду , це давно минуло
І як життя невдахи , марно промайнуло
Для тих , хто ще не зрозумів
До чого і про що тут йдеться
І слово як поета обізветься
У душах читачів і їх проводирів ,
Бо той , хто в них усьому голова
Сьогодні на Кавказі рве чужі права
Під машкарою миротворця ,
Із- під якої видко хижу пику
Лисенького , тхориного лиця ,
Що всім народам мирним в піку
Імперським тоном промовля слова ,
Ні , не слова – це підданим накази
Та пісня ця ворожа не нова
І як хвороб невидних метастази ,
Російські потаємні зазіхання
То їх військам поставлені завдання !
А Україну він вже бачить у труні
І нам погрожує зухвало ,
А ті , що збагатіли на війні ,
І соваються ним недбало
Та смикають за шворку з-за лаштунків ,
Нам теж не подарують подарунків !
Не дай вам бог цього сусіда -
Він краще зна , куди нам йти
Дружити з ким й куди не йти ,
Але якщо до чванькуватих є огида -
Прикрутить газову заслінку 17
За вашу неслухняну поведінку !
Й не треба буть провидцем видатним
І взнать, яке майбутнє закладає Україна ,
Якщо роздвоєна країна
Не стане одтепер одним
Єдиним ,злагодженим організмом ,
Щоб впоратися з їх мілітаризмом !
Це натяк вам –куди іти і з ким дружить
( І бабцям можна тут не ворожить !),
А кожен з нас щоб пам’ятав
Сімнадцятий містичний рік ,
Бо відтоді скінчиться другий вік
Як бойню цар Кавказу нав’язав ,
А флот чужий підніме всі вітрила
Й не верне вже назад його ніяка сила !
19 .08 .08.
Примітки.
1.стор.10 . Ітіль – стара назва р.Волга
2.стор.10 Під ім’ям Грицька Нечоси в Військо Запоріжське був записаний
Г.Потьомкін.
3. стор.10. Іноси - згода .