Абстракція № 1. Готика
Консуело — 11/06/2009 - 15:30
навіть не бути. хапатися за соломину.
гратись у місто – або в старий мурашник.
я не насправді…
просто життя вчорашнє
квапить до фінішу, судомно штовхає в спину.
близько до краху. роззявлена паща безодні
вишкірить ікла, хоче мене пожерти.
ні, не любові…
небо чекає жертви.
так повелося, що демони – завше голодні.
порожньо в погляді. порожній готельний номер.
жовті сторінки, зжовкла зім’ята постіль.
нас тут немає – котре століття поспіль...
жодних дверей.
доведеться втікати крізь комин.
Зраджені сни
Консуело — 25/05/2009 - 16:31
Схибнулася ніч на витворах Кінга і Кунца,
ловила метеликів на світло старого бра,
труїла мене уривками спогадів куцих...
Мій ангел пішов, - одна із утрачених функцій,
і зламану скрипку душі зі собою забрав.
А той, що зостався, він жив переважно зліва,
пиячив, курив анашу, слухав сталевий рок...
Вологість щоки приховала травнева злива.
Схибнулася ніч і стала занадто вразлива,
бовтала чорну каву настоянкою зірок.
Можливо, хранитель подався на пошук рути?
та десь по дорозі розтанув, згубився і щез...
Вікно пробачає, та сили нема стрибнути,
Поклик смерті
христинка лев — 16/05/2009 - 16:50
Ще зранку день обіцяв бути погожим, безтурботним та сонячним. Небо здавалося ще глибшим, ніж зазвичай. В повітрі ще пахло літом. Дерева стояли такі ж зелені і щасливі. Перехожі були все ще жваві та привітні. Ніщо не нагадувало, що вже от-от настане осінь. Лише календар розкривав секрети і нагадував, що сьогодні вже не березень.
Відступися від мене,
мій благаний, невблаганний
старче-пророче-отче-
брате-юначе...
Проведи мене через сцени,
крізь спів балаганний,
дай же справжньої ночі,
дай спати натще.
Бачити сни прозорі із руху,
стогону,ритму; мелодії -
хай не ввійдуть у жодне вухо.
Хай не приходять до мене,слухай,
більше ці синюваті добродії
в огидних старих капелюхах.
Досить!
Хмелю,солоду,коноплі,маку,
бузку(не до речі)
Досить!
уже рахувати самотності знаки
у долі чернечій.
Дай мені справжньої ночі!
І доки ще сонце червлене,
благаний старче-пророче,
відступися від мене!
Впивалася ніч ножем півмісяця
У землю, у вени забруднених рік,
Чиясь забута душа шукала місця,
Щоб прилягти нарешті за цілий вік.
Блукаючі привиди, зі світу вигнані,
Бояться себе, світанку й людей,
Вони ще живі, та в іншому вимірі
У зазеркаллі глибин Лох-Ней.
А сонце розжарене диском котилося
По білому небі світанкового сну,
Щось за фіранками у вікна билося,
Щось віддалялось у темну імлу.
Там, де розквітне папороть
Консуело — 6/05/2009 - 15:41
Тиша… густа і колюча, немов шпичаки очерету
знічев’я шукає свій погляд у темному плесі.
Лебеді сплять. На ратуші дзиґарі дзвонять четверту.
Замучені верби виплакують рештки депресій…
Голі русалки, – не ті, що в Андерсена і Лесі,
гріють до повного місяця гарні зелені обличчя,
гострими нігтями розчісують коси та хвилі.
Обрій береться загравою. Світанок – дедалі ближче,
чорною свічкою скапує ніч і вітер квилить,
давлячись подихом гнилої болотної цвілі.
Жаби хором виводять кантати у в’язкім баговинні
де-не-де спалахує сріблом блукаючий вогник…
ДЗЕРКАЛА МАТРИЦІ
Вакуленко-К — 26/04/2009 - 23:32
Я існую в дзеркалах снів, живлячись від відображення,
Спілкуюся мовою простору, що на землі достигнула,
Хлібом поранених днів, - хай ті, хто життям не настрашені,
Вважають патріотизм своїм повсякденним стимулом.
Не кривлячи в люди лице сифілітичним побутом,
Воліючи так, як є, лишаючи мить фотографіям.
Мереж-павуків Вавилон маніакальним попитом
Мені розкриває долоні, а все, що потойбіч, – мафія.
Я намагаюся вижити – знищую все, що нестримане.
Плавлять обличчя мене, я розпливаюся байтами,
В матричних цифрах гублюсь, літери губляться в імені,
МОВЧАТИ!
Вакуленко-К — 26/04/2009 - 23:31
Зірки помиляються раз, собі не знаходячи статусу,
Зриваються з даху небес мертвими метеоритами.
Мої екзотичні мрії свої розпускають кактуси
На голеній голові. Сонячним плетивом вкриті ми,
Ніби китайкою трауру. Війна аж до жару розпечена.
Трюми ховають щурів – що їх врятує від повені?
В горах злиденний горбань брехні так солодко рече нам –
Лізуть гадюки на слід, плачуть ікони знекровлено.
Дзвонимо міддю кишень… Чи допливемо додому ми,
Де на відкритих вітрах простір відлунював дримбами?
Над кораблями церков небо нависло судомою.
Суне всесвітня вода. Ми замовкаємо з рибами.
Делікатес
Загублена у просторі — 10/04/2009 - 12:59
Перекрутити серце, поперчити.
Для смаку додати літр сліз.
Приторною кров'ю все полити,
Кинути туди вій штучок шість.
Розірвать легені на частини,
Відрізати волосся - для гарніру,
Присмачить усе гірким полином,
І прожарити в духовці в міру.
Гарну скатертину я постелю,
Тарілка на столі одна - твоя.
Сьогодні в тебе на смачну вечерю
Так мило й неочікувано - ...... Я...
Мій персональний блог www.mallyavka.com.ua
Захмарилось. І я уже не п"яна,
лечу назврид, ковтаючи слова, -
зеленокоса мавка лісова,
усміхнена царівна-несміяна...
Приходь, мій пане. Визріли жнива.
хутчіш! дивись - рожевиться світанок.
Гортаю сни. Збираю древній посаг
між хвиль солоних чорної води -
не сліз - сум"яття крові та слюди.
Йдучи на хрест, спираючись на посох
уздовж доріг лишатиме сліди
моя душа, розхристана і боса.
Життя, навпіл поділене із братом
перекупкам відпродане за мідь
вмираю вкотре протягом століть.
приречена до вічності... чи страти?
лише в єдину передсмертну мить