Різдво
Самусенко Юрій — 10/01/2012 - 22:30
Вночі якось не спалося мені. Тепла ковдра зігріває мої маленькі теплі ніжки, але навіть чай в горлянку не лізе. Холодний місяць дивиться у вікно і мовчить. Морозно. Зацікавлено виглянув я на двір, де поодиноко гавкали собаки у дворах. Увімкнувши світло у кімнаті, я одягнув капці і кинув безсонний погляд на пальто, яке так самотньо висіло біля дверей. В якийсь момент мені здалося, що це була найсамотніша тканина у світі. Я давно не вдягав його, бо стареньке і нагоди не виявилось. Виявилось, що нагода є: темна ніч. Під ледве чутний шурхіт я показав свого носа на вулиці другий раз, але тепер сміливіше вийшов з будинку. Сів на сходинках і дивився як сосни повільно спускають додолу своє листя-голки під силою вітру, немов він змушує їх це робити. Хмари на небі та усе довкола видавало, що скоро буде дощ і при такій температурі мені навіть здалося, що крига посиплеться з небес. Щось змусило мене підійти до лісу поближче. Вже холодні капці не допомогли змінити моє рішення. Якась біла пляма впала в око і манила, як лісова мавка. Це не була магія. Я вухами відчував як повітря рухається у моїй голові. Собаки затихли і я зупинився. Не те, щоб мене зупинила тиша. Мій організм підказав таку дію. В цю хвилину не було ніяких думок, надприродний інстинкт заволодів мозком і серцем. У лісі ще лежав сніг, пухнастий білий сніг, якого іноді дуже не вистачає. Біла пляма то згасала, то світила яскравіше. Я зняв капці і дивлячись у цю точку пішов, незважаючи ні на що. Мої кроки прискорювалися і я не міг їх контролювати. Здавалося, ось-ось і я перетворюсь на страшне чудовисько-вовкулаку. Практично добігши до джерела білого кольору я віддихався, опустивши очі до білого снігу. Християнин сказав би, що потрапив в рай – все було таким світлим і приємним оку. Але я людина не набожна і мені ця картина нагадували добрі різдвяні мультфільми. Джерелом світла виявилась біла кулька незрозумілої матерії, яка оберталася навколо своєї осі. Якщо побачиш її хоч раз, то відірватись вже буде неможливо. Цікавість мене привела сюди і цікавість змусила оглянутися довкола: я дійшов до середини лісу. Кулька помітила мої думки і завертівшись ще дужче, понеслася вгору. Слова самі вирвались на волю: «Куди?», - викрикнув я, але було вже пізно. Кулька перетворилася на крихітну зірку, яка сяяла яскравіше від усіх. Мабуть, бо була ще близько до атмосфери землі. Із сумом я повернувся додому і по дорозі назад намагався збагнути, що ж таке сталося. Може це ще одна форма чуда в різдвяну ніч. Це навіть схоже на знахідку папороті у ніч на Івана Купала. Звісно ці роздуми ні до чого путнього не привели. Знайшовши свої капці на вході до лісу, я взяв їх в руку і хутенько побіг до оселі. Там на мене чекала різдвяна вечеря, яку я сам приготував і сам же скуштую. І хоч я справді не християнин, але такі речі приємні до душі, бо змушують відчути себе людиною, хоч і самотньою. Раптом у вікні з’явилося щось кругле і біле, я миттєво підскочив до вікна, але знову запізнився. Подивився на небо і помітив як одна із зірок немов підмигнула мені. Я посміхнувся і знову сів за різдвяний стіл. Якщо не чудеса, то дивні речі точно трапляються на Різдво і вони змушують забути всі проблеми, які були до цього. Наприклад, холод в ногах від нескінченного бігання по снігу за примарною ілюзією щастя.