Партія хомячків
Попович Роман — 28/08/2012 - 13:07
Партія «Хом’ячків»
Мені, пів серйозно, пів жартома, запропонували вступити в партію хом’ячків. Вони стали новим модним типажем. Коли настав кінець історії і більше не потрібно було готуватися поховати світовий капіталізм-імперіалізм, чи комунізм-більшовизм, тоді усі чоловіки якось швидко обміліли, зсохлися, обросли вусами, шерстю і жиром і стали хом’ячками.
Насправді хом’ячок, тварина не однозначна. З суб’єктивної точки зору вони милі. Такі маленькі, пухнасті і так приємно дивитися як вони бігають у колесі, або як беруть у передні лапки насіння і гризуть, наминаючи за щоки. Але, з об’єктивної точки зору, хом’ячок, навіть найбільш милий усе ж таки гризун, тобто належить до тієї сімї тварин, яку люди ніколи недолюблювали, яка розносила і розносить різну заразу і узагалі з представниками цього сімейства навряд чи хтось мріє жити під одним дахом. Приблизно така ж історія із сучасними чоловіками. На перший погляд, вони люди не погані, у будь-якому випадку кращі за усяких там Калігул, Неронів, Йосипів Віссаріоновичів чи Адольфів. Але, з іншої сторони сучасний чоловік належать до хом’ячків, тобто до того роду тварин, який можна боятися, ненавидіти, просто не любити, ігнорувати, експериментувати на них, чи тримати дома як домашніх тварин. Але думка, що вони десь під нашим носом бігають і гидять просто огидна. Надто міцна історична пам'ять як їхні родичі у Середньовіччі розносили чуму, не жаліючи ні дітей, ні жінок чи старих. Страх пройшов, але. Як кажуть, осад залишився.
Смерть хом’ячків здебільшого така ж безглузда як і їхнє життя. Мало який щасливець серед них може похвалитися тим, що помер власною смертю. Здебільшого їх з’їдає сусідський кіт, або їм на голову падає щось важке (ненавмисно звичайно), або маленька дитина вирішить погратися з хом’ячком, візьме і спробує чи уміє він літати, викинувши його з вікна дев’ятого поверху. Вік людиноподібного хом’ячка також не довгий. Звичайно пройшли ті далекі темні часи, коли їх відкрито вішали, або обезголовлювали, зараз вони навіть у автомобільні аварії чи у інші нещасні випадки потрапляють набагато рідше. Але, їхній активний вік усе одно залишається не довгим. Доля як справжніх, так і не зовсім справжніх хом’ячків залежить в значній мірі від їхньої здатності подобатися. Уміння сподобатися для справжнього хом’ячка гарантує теплий дім, ласку, увагу і постійні сніданок, обід і вечерю. Уміння подобатися для не справжнього хом’ячка також гарантує доступ до великої «годівниці» країни. Але, як усюди в жорстокій знеособленій природі, у випадку з хом’ячками подобаються чомусь тільки відносно молоді, здорові, розумні і бажано щоб з почуттям гумору. Усі інші перетворюються з хом’ячків на хом’яків. А хіба ж комусь може подобатися «хом’як»? Він старий, жирний, кошлатий, брудний із поганим запахом. Таке створіння у кращому випадку може викликати лише жалість. Коротше – нікчемне видовище.
Однак, у усякому випадку, хом’ячки, в усіх своїх іпостасях заслуговують на те, щоб їх щонайменше поважали. Вони нова естетична категорія, новий образ чоловіка, що обмілів, розжирів, обріс, весь час лежить на канапі біля телевізора, дивиться футбол, або новини, хлепче пиво і удає з себе абсолютно щасливу людину. Такий безконфліктний, покірний, не винний. Сучасний буддист. По-народному, ні риба, ні м'ясо.
Вони – нова форма милого, прирученого, окультуреного чоловіка, про якого з такою зневагою говорив Ніцше.
Вони як похмілля без попереднього сп’яніння.
Вони поряд із кроликами, стали новим утіленням чоловічого начала. Принаймні його спрощеного, обрізаного варіанту.
Вони як безалкогольне пиво. З вигляду нормальні, але ефект не той.
Вони – підкаблучники, що утратили право носити горде ім’я чоловіка, але як не крути, вони залишаються чоловіками, обрубками чоловіка.
Вони – запах розкладу пізньої культури, що іде до свого заходу.
Хтось іронічно запитає: «А за що ж тоді їх поважати»? А усе дуже просто. Просто так! Без причини! Можливо люди-хом’ячки мають повно недоліків. Але ж це ще не причина, щоб їх очорнити і зневажати. Не причина зневажати себе, як частину цього зоопарку.
Чи мають майбутнє хом’ячки? Їхня сила у кількості. Вони – особливий вид скотини, що швидко розмножується. Тим більше, що вони подобаються жінкам. Яка жінка, при виді хом’ячка рефлекторно не вигукне: «Вони ж такі милі»! Такі милі,що стає аж млосно. І узагалі, усе навколо стало таким милим. Інтелектуали перетворилися на милих хом’ячків бунтарів, політики – милі хом’ячки негідники, робочі – симпатичні хом’ячки трударі. Напевно із цієї градації, цього проклятого кола випадають хіба що алкоголіки. Хоча ні! Вони можуть бути не дуже симпатичними, але глибоко хворими хом’ячками.
Хом’ячки творять свою особливу партію, таємне товариство без фіксованого членства, членських внесків, таємних знаків і такого іншого. Але, незважаючи на це, партія хом’ячків в Україні керує усім. Вона сильніша за будь-яку владу чи опозицію, розумніша за усіх інтелігентів, хитріша за тих українців, що пишаються своїм удаваним єврейським корінням, мудріша за народ. Об мовчазну змову хом’ячків свого часу зламали хребет комунізм, фашизм, капіталізм. Зламає шию об неї і Україна. Шевченко перший заговорив про те, що українці повинні безжально витравити із себе хом’ячка. Не вийшло. Замість того, щоб вижити із себе поца, я вступив у партію хом’ячків. Що ж? Як кажуть: «не можеш перемогти - приєднуйся».
Ми святкували моє посвячення до партії. Хом’ячки хоч і в Африці хом’ячки, але п’ють як коні. Їх виправдовує одне – з ними весело. Після п’ятої пляшки горілки, коли уся закуска закінчилась, а хом’ячки ледь трималися на своїх задніх лапках, я і Головний хом’ячок (навіть у них є своя ієрархія) вийшли на балкон покурити. Він, чи тому, що добряче випив, чи може уже вважав мене за свого, поділився глобальними планами.
― Ми, - розпочав він, - уже захопили світ. На черзі освоєння нових планет. Через кілька років хом’ячки з планетарного явища перетворяться у космічне, зоряне, галактичне явище.
Я лише слухав цю дурню. А сам думав: «Летіть голуби! Летіть! Побачимося коли ви падаючою зіркою, каменем будите летіти до земного ґрунту, а я буду на вас дивитися і загадувати якесь хороше бажання».
А Головний хом’ячок, цей всесвітній шаман, що претендував на звання нового планетарного божка усе розказував, розказував, розказував...
А на думку лише приходило риторичне: «В що ж я вляпався, до чого опустився»…