Ангели тут більше не живуть
Lakossta — 7/07/2009 - 23:24
Збірка: Експромт
Вони жили у самому Центрі неба. У них було елітна двоярусна хмаринка. У обох була престижна робота – вона працювала амуром, а він охоронцем. Щодня на їх е-мейли приходило сотні тисяч листів від людей, які благали про допомогу… Листи для неї були ніжними, романтичними, наскрізь пронизані теплотою «…Він так мені подобається, я так хочу щоб ми були разом…», «Вона така неймовірна, я так хочу дивитися у її очі і тонути в них…». Свої листи вона читала із посмішкою…
Його робота була значно відповідальнішою та складною. У нього були люди, за яких він ніс відповідальність. Він міг прямо посеред ночі зірватися за викликом, комусь терміново була його допомога. Часто він любив повторювати – якби люди не були б такими самовпевненими та надто безпечними – мені б значно зменшилося роботи.
Вона була влучною, а він – пунктуальним.
Одного рожевого світанкового ранку, коли вони пили чай у себе на затишній кухні, у нього на екрані загорілося повідомлення про екстрений виклик – звична справа. Вона розуміюче усміхнулася, допомогла одягнути крила та чмокнула наостанок у щоку. «Ти у мене найкращий!» - гукнула вона уже навздогін.
Вони були найкращими у своїй справі, а тому замовлень у них завжди було вдосталь. У них було все саме найкраще – починаючи від модного кольорового посуду і закінчуючи стосунками. Відносини у них і справді були на заздрість оточуючих – одне слово – неземні!
Лишившись сама, вона вирішила передивитися свою пошту, адже назбиралося там мабуть чимало. У неї був принцип – не кидатися відразу за виконання. Якщо зацікавлювалася кимось, вона відкривала файлик із їхньою історією, біографією, фото. Зважувала всі «за» і «проти», а тоді вже вирішувала – закохувати їх чи не варто. Вона обожнювала дарувати почуття та дуже засмучувалася, коли її старання проходили даремно… Люди часто не вміли берегти те, що вона їм дарувала.
Паралельно із цим, вона постійно була у режимі он-лайн в асьці. Спілкувалася з друзями, знайомими… Конвертик у куточку екрана звично заморгав… Коли вона побачила ХТО надіслав повідомлення, то хвилину не могла отямитися… Зібравшись із духом вона тремтячими руками відкрила повідомлення. «Я сьогодні буду вільний рівно 2 хвилини, їх я витрачу на тебе. У мене до тебе є важлива розмова. З’явися до мене негайно. Бог». Вона страшенно розхвилювалася. Що за розмова? Що трапилося? Але за мить уже була біля його дверей. Нерішуче звела руку, щоб постукати, але раптово вони самі відчинилися та гарно поставлений голос десь із глибини кімнати промовив:
- Заходь, я чекаю на тебе.
Вона була тут не вперше, але щоразу, коли опинялася у цій кімнаті відчувала невимовний трепет. Вона сіла у м’яке крісло. Глибоко вдихнула та приготувалася слухати. Вона ніколи не задавала зайвих запитань. Витримавши паузу, для годиться Бог сказав їй: «Ваш шлюб укладений на небесах. Я давно за вами спостерігаю і ви є взірцевою парою для багатьох. Я пропоную вам укласти договір на просування кар’єрною сходинкою. Ти будеш моїм помічником, а йому я пропоную посаду керівника охоронного підрозділу. Подумайте та погоджуйтесь. У мене все.». Бог був лаконічним. Вона не промовивши ні слова вийшла від нього.
Коли вона повернулася додому він уже чекав на неї. Вона розказала йому все, що щойно почула. Радості обох не було меж. Це була їхня мрія.
З наступного дня вони уже приступили до виконання своїх нових обов’язків. Все було настільки ідеально, що хотілося ущипнути себе і переконатися, що це не сон. У нього був величезний штат підлеглих, у неї – багато цікавої роботи. Вона сортувала прохання людей до Бога… Їх була неймовірна кількість – мільйони, мільярди, але вона справлялася.
Якось в обідню перерву, вони з ним сиділи у садочку, про щось мріяли… Аж раптом пронизливий дзвінок на мобільний – там, внизу, на землі сталася жахлива аварія – він за звичкою кинувся на допомогу… Спрацював інстинкт до збереження людського життя. Вона тільки здивовано повела бровою – невже він не міг доручити це комусь із своїх найкращий професіоналів? Але ж це у нього відбулося за звичкою, яка виробилася роками. Стоп! Вона зірвалася із місця… Розгублено почала озиратися на усі сторони… і у неї почалася істерика… Вони, перейшовши на нову роботу перестали користуватися крилами!!! Вона побігла у приймальню до Бога – тільки він міг їй зарадити. Секретарка уперто не хотіла її пропускати, посилаючись на неймовірну зайнятість свого шефа, але подивилася у її сповнені жаху очі розуміюче пропустила. Він відразу з порогу сказав їй:
- Він став першим і єдиним янголом, який упав з небес. Більше такого не повториться. Я уже видав наказ щодо посилення безпеки наших мешканців. Однак існує одне «але»… Він став звичайним смертним… Проте він у розгубленості там… Він не пристосований жити сам… І ти переглядаючи пошту за останніх дві хвилини могла б помітити там сотні прохань підряд «Зустріти ту, єдину, без якої моє життя не має сенсу»…. Це від нього. Тепер вирішувати тобі – ти лишаєшся тут, з усіма благами та будуєш своє життя по новому, або я відправляю тебе йому. На все про все у тебе рівно 20 хвилин. Час пішов.
Її серце зупинилося… Думки шалено скакали, плутаючись та спотикаючись одна об одну… Час для неї зупинився…. Час… О, Боже мій! Час!!! Адже її 20 хвилин – це для нього, земного цілих 20 років! Вона повинна бути поруч із ним. Негайно!!! Бог лише кивнув у відповідь. Він знав, що вона саме так вирішить, але надто полюбляв за цим спостерігати, щоб від цього відмовитися.
Вона опинилася на землі. Вона блукала у пошуках Його весь час натикаючись на чужих для себе людей. Де ж він? Зустріч відбулася випадково. Йому виповнився 21 рік, вона ж перегнала його рівно на пів року (мабуть стався якийсь збій у системі при переведенні її на землю)… Та хіба це було суттєво?.. Вони знову були разом, неймовірно юні та щасливі.
Вони стали простими смертними, земними істотами – людьми… Але час від часу по життю, у різних ситуаціях їхні колишні колеги допомагали їм – оберігали від неприємностей, відвертали від усілякої шкоди, та щоразу по новому все сильніше і сильніше закохували їх один у одного.
Вони дякували їм, піднімаючи щасливі обличчя до неба… А ще обожнювали дивитися на хмаринки та намагалися розпізнати серед них свою квартирку… елітну…. двоярусну…
Про їхню ангельську сутність нагадували лише крила,які непомітно стояли у куточку їхньої нової квартири… Проте тс-с-с… Вони ще й самі про це не знають. Та зовсім скоро, коли вони знайдуть собі спільне житло, вони їх неодмінно знайдуть.
Кохання – їхня доля… Ангели – їхнє друге я…