О знову він пішов! І чого він лазить ?
А хто їх зрозуміє, тих психів. Он Михайлівна живе коло нього, то каже, що майже кожну ніч, якесь бормотання від нього чути. Він, що не спить?
Він в день нап'ється і спить.
За що, цікаво, він п'є і взагалі, що їсть?
Ну, певно, пенсію якусь має по інвалідній голові. Тут недавно сказав мені, що він поет, уявляєте?
А я взагалі не знаю навіщо таких з дурдому випускати.
Ну чому, він не кому не заважає...
Садок вишневий …
u-dzen — 17/10/2008 - 20:02
Доброго здоров'я діду !
І тобі сину не хворіти.
А які у вас вишні смачні, аж солодкі !
Вони зайшли, як бандити. Вони і були бандитами, за роки життя коло зони Андронович надивився на таких. Стрижені голови і неголені підборіддя; казенна одіж з чужого плеча; бігаючий, затравлений погляд, що намагається бути зухвалим і показна жорстокість та безцеремонність. Так і зараз, просто гепнули ногою по дверях, ось і все, та і які запори у старого самотнього діда. Андронович і прокинутись не встиг, як був скинутий на землю тяженним чоботом:
— Вставай, хрич старий !
C’est mon Éclat (Частина ІІІ)
Анютка Петрів — 16/10/2008 - 10:57
Частина III
Recontre (Зустріч, побачення)
І
C’est mon Éclat ( Частина ІІ)
Анютка Петрів — 16/10/2008 - 10:54
Частина II
Pas possible! (Не може бути!)
І
11.06.06
Засинаю з думкою про тебе…Єдина у світі…Кохана…Квітка моя…
13.06.06
Солодких снів, кохана моя. Думаю лиш про тебе…мрію лиш про тебе…люблю тільки тебе…Забудь про погане, думай про хороше..про те, що є на світі серце, яке кохає тебе безмежно. Подумки цілую тебе у твої солодкі губи. На добраніч, кошенятко…муррр…)
14.06.06
Сонце, я вже помалу, але впевнено починаю сходити з розуму….за тобою…))
C’est mon Éclat (Розділ перший. Частина перша. Accіdent)
Анютка Петрів — 9/10/2008 - 12:06
Je crois que ne sera pas l’amour
Ni chaque jour, ni chaque nuit, ni puis…
Ce ne sera qu une vallee desert
Avec une vieillesse pour le dessert
Думки розчарованої життям дівчини,
навіяні французькими мотивами
***
Моїй нажаль нерідній двоюрідній сестрі К.А.А., котра тішила своєю
присутністю Коломию, Україну та нас усіх, однак була змушена
податися у чужі краї аби знайти там Кращу Долю, присвячую...
Шукайте відповіді і знайдете!
Биндас Оля — 6/10/2008 - 10:52
Блін, як не хочеться прокидатися сьогодні. Погода похмура, ще й цей екзамент з політекономії – думав собі я, потягуючись в теплому ліжечку. Діватись нікуди. Викладачка - справжній монстр. Ми навіть з одногрупниками приколювались, що її викрало НЛО і проводило безліч дослідів, після чого вона стала такою злючкою. На заліку я ще якось виплутався, але на екзамені обіцяла, що як не напишу, то не бачити мені мого диплому.
РОЗКЛАД
Тихо танув останній день літа. Сонце, ще сліпучо-жовте, лило свої надвечірні промені на Львівські вулиці і будинки. Дерева у цьому світлі були акварельно - червонавими, листя злітало з них нечутно кружляючи в осінньому вальсі і лягало на теплу бруківку.
В образі старого Кайдаша
Лесь Щасливий — 28/09/2008 - 21:53
Хто таке видів, аби діти не слухали старших... Ех... настали мої останні роки, немічний я... Діти хочуть звести мене з цього світу... А можливо то є правильно: я старий уже, не годен ніц робити, Лаврін забрав в мене господарку, аби я не мучався... Треба мені відпочити на старості... Піду я до церковиці помолитися Богові...