Двоє чоловіків середнього віку прибули у відрядження до маленького провінційного міста. Пізно ввечері, кожен у своєму номері готелю зробив запис у щоденник, які я і приводжу нище.
“ Як я і думав поїздка виявилась жахливою. Мало того, що місця виявились коло самого тамбура ( не купе, а плацкарт – усі квитки давно розпродані ) так ще й, не дивлячись на прохолодну погоду, в середині вагону прямо таки нічим було дихати. Я, правда, передбачаю неприємні ситуації і взяв із собою пляшку мінеральної води, але відпивши трохи зрозумів – краще більше цього не робити.
І коли той сніг впаде?
Биндас Оля — 20/11/2008 - 14:58
Цей день був особливим. Не знаю від чого насправді, але все було якесь незвичайне. По тілу з самого ранку бігали мурашки, а в середині вирувало відчуття свята. Знаєте, так, як перед Різдвом чи днем св. Миколая, коли ти в очікуванні дива? Коли цікаво, що за подарунок тобі приготували... і чи отримаєш справді те, що хотів.
Час іще є?
Консуело — 18/11/2008 - 16:28
- Час іще є - заспокоїла себе молода жінка, штовхаючи червоного возика поміж довжелезними рядами миючих засобів, солодощів, ялинкових прикрас, йогуртів у яскравих пляшечках і в скромніших паперових пакетах, між полицями апетитних м"ясних виробів, між великих зеленкуватих аквіріумів з живою рибою, між сотнями інших, не менш спокусливих вітрин...Ця гастрономічна розкіш коштувала дуже дорого, а ще ж стільки всього слід було купити... Їхній п"ятирічній донечці важко буде пояснити, чому подарунків у неї менше, аніж торік.
ВОНА
Стела чітко побачила перед собою торбину з грубо вичиненої чорної шкіри. Торба була щільно напхана твердими нерівними уламками, що випиналися гострими кутами і грозили прорвати шкіру.
Стела вхопилася за мотузку, вправлену в краї, і щільно-щільно затягнувши торбу, міцно її зав’язала.
Аж тоді їй раптово полегшало. Посвітліло, посвіжішало. Попустило.
Про людей в кольорі
RomsonDead — 9/11/2008 - 22:18
Москвін
Роман Володимирович
ПРО ЛЮДЕЙ В КОЛЬОРІ
Мы все хотим свободы,
нам нравится власть.
Каждый хочет править миром,
и наиграться жизнью в сласть.
Мы хотим всего и сразу,
за собой проливая кровь.
Продаем чужие души,
и за них покупаем любовь...
Просто слова черным по белому.
Ты не права!Что я наделала?
Просто поступок нелепый,ненужный,
Все как всегда – начинается с дружбы.
Просто «Привет»,»Как дела?» и «Пока»,
Просто в руке оказалась рука…
Тиона.
ОДИН
Поцілунок Ангела
Аніта — 6/11/2008 - 21:05
Поцілунок ангела
Дитячий плач порушив тишу в теремі. Дитина народилася, й здавалося хотіла донести ту звістку всім в околиці. Мати змучена, з розплетеним волоссям але з щасливою посмішкою на устах. Повитуха протягла маленький згорточок матері, маля інстинктивно потяглося маленьким ротиком з закритими оченятами до материнської груді, з насолодою цмокаючи заснуло.
Три дні
Анютка Петрів — 3/11/2008 - 22:08
Вже третій день я ніби випала із життя. Ви мабуть запитаєте, що зі мною сталося? Я вам розкажу. Розкажу не тому, що мені зараз надто тяжко, не тому, що мені вже не хочеться жити і навіть не тому, що я залишилась одна. Просто хочу, щоб ви знали про дружбу і нерозділене кохання.
Перший день
Прийшло повідомлення. Взяла до рук мобільний телефон. Мій викладач поезії щось говорив до мене. А я швидко зайшла у меню, відкрила повідомлення. Стою і читаю. А там написано: «Вибачай, але я не можу бути з тобою. Ти як?». Я мало не впала. Та ноги ніби налилися свинцем і стримали мене.
МАРГО
Саме на цій сцені колись танцювала відома балерина Анна Павлова, тут співав ’’золотий голос Росії’’, Шаляпін, тут звучала творчість Чайковського, Рахманінова, й саме тут тепер ступають пуанти Марго, на сцені Одеського національного театру балету та опери.