Привіт, я Христя, а звати мене Антон
Биндас Оля — 16/09/2008 - 13:28
Моя подруга, звати її Катя, дуже сором’язлива дівчина. Не знаю чому, але коли вона бачить хлопця, то аж колінка починають труситися. Карі очі, стильна зачіска, смуглястий колір шкіри, ямочки на щічках, хороша статура, - здається все в порядку, правда? Проте, Каті здавалось все навпаки: “У мене все не так, я товста і очі страшні і темні, як у смерті, а ті ямеги на щоках, віддала б дуже багато аби тільки позбутися їх. Скільки я її не переконувала – нічого не вдавалося і про знайомство з хлопцями не могло йти мови.
Назва?-непередбачено автором! (1,1)
антін — 13/09/2008 - 23:12
Тут не буде позитивних героїв. Негативних теж. Героїв узагалі не буде
Яна.
Сон. Казка і кохання. Пробудження. Смерть.
Орист.
Щоденник маленької альпіністки
Лана Петренко — 13/08/2008 - 20:20
“Коли я була маленькою, то мріяла стати альпіністом...”
На цих словах дівчина з енергійністю захлопнула щоденник, маленький товстий блокнотик з твердою обкладинкою рожевого кольору.
Вона була втомлена, жахливо втомлена й прибита страшним горем. Ось уже кілька днів тіло нестерпно боліло, шлунок просив необхідної для існування їжі. Та вона не звертала уваги на свій фізичний біль, дівчину більше хвилювало те, що діялось всередині її невинної душі.
Пророцтво
Лана Петренко — 8/08/2008 - 20:38
Міський асфальт. Гамір тисячі людей і машин. Вуличні смітники й жебраки. Як хочеться чимшвидше втекти з цього жахливого земного пекла, відчути запах щойно зораного поля й сільського повітря, скупатись у приємній прохолоді річки й поніжитись на теплому літньому сонечку.
Місто. Саме від нього от уже кілька тижнів старається втекти Оксана. Вона ненавиділа його, ненавиділа, як воно міцно тримало її в своїх залізних руках. Ненавиділа його заздрісних і гордих людей, які здатні лише думати, як побільше накопичити грошей, його затхлого запаху, згустку до болю голосних звуків...
Надія завжди вмирає останньою
Лана Петренко — 8/08/2008 - 20:28
1
Батько з'явився на порозі з веселим збудженням на обличчі. Його солом'яний
капелюх був збитий набік від швидкого бігу, а зелені очі випромінювали невимовну радість і щастя.
- Маріє! Уляно! Швидше! Семко повернувся! - хрипким голосом вигукнув
він.
Почувся звук розбитого посуду. Це мати від несподіванки впустила глиняну
миску зі щойно звареними варениками. Уляна, яка сиділа на лаві й займалась вишиванням рушника, встала й миттю вибігла з хати.
Сьогодні, коли десь далеко за обрієм ледь жевріло сонце, а чорні хмари густо застелили небо, ти мені наснився… Невпинно шепотіла твоє ім’я, таке солодке м’яке та водночас хрустке на смак, як свіжа французька булка. В’язким фруктовим варенням розтікалося воно вустами…Терпким вишневим вином п’янило мою душу.
Лист Коханому...
Альона — 31/07/2008 - 17:33
Привіт!!!
Пишу тобі цей лист,бо знаю,що Ти з нею.Мені було боляче коли я побачила вас разом,Ти обіймав її та пестив,так як пестив колись мене.І в цей момент я зрозуміла,що Нас більше немає,є тільки Ти і Я.
Чому так сталося...???
(Серія інтерв'ю в одній з установ закритого типу)
I
Майкл
Людське обличчя
arzt — 26/07/2008 - 01:58
Приміська електричка спізнювалася. Перон ледь уміщав невдоволену людську масу. Було ясно: сидітимуть не більше чверті присутніх. Навіть якщо електричка прийде абсолютно порожньою.
Схуднути й навчитися плавати. Ці дві потаємні мрії Микола Іванович плекав змалку. Вчитися плавати було ніде: його дитинство проходило далеченько від будь-яких водойм. І коли Миколка вряди-годи потрапляв з батьками на море або річку, його пік сором: він був майже єдиний з дітей, хто замість плавати борсався на мілині.