-:-:-:-
Бик Олександр — 11/01/2012 - 18:59
На початку строфи без "жили" і "були"
Грудень кашлем грудним прориває тили
Відсьогодні -
За спиною відлуння ударів копит,
І по лісу густому полюють твій слід
Пси голодні.
Вовчі ями ховаються в лоні доріг,
З неба падають зорі, а з ними і сніг-
пунктири...
Очі колють стальні наконечники пік,
Сонце стало в зеніт - призупинено лік
..."п'ять", "чотири"...
Хтось ударив у дзвін - грудень судить свій суд:
Наступає з фронтів, заганяє у кут
наче звіра...
Тихо шепчеш комусь: Сохрани і прости,
Бо нема вже ніякої сили нести
Божу віру!
Весна в середині грудня
Mike Crusher — 9/01/2012 - 22:40
Жахи нереальні з душі не виходять,
Мене твої груди бентежать, заводять.
Твоя врода чарівна - найвищого ґатунку,
Від тебе у мене нема порятунку…
Ти менша за сонце, проте яскравіша,
Солодша за цукор, терпкіша за вишню
Тебе не вистачає тебе зажди мало
Ти допінг, наркотик, безкінечна реклама…
З тобою у спеку неначе у тіні,
З тобою на підлозі неначе у Римі.
Без тебе я зношу і стіни і стелю,
Без тебе і море – лише мертва пустеля…
І янголів журить твоя небезпечна краса,
Коли ти ідеш – тремтять небеса.
І місяць вночі не може заснути,
Ти неначе весна в середині грудня…
БІЛИЙ СЛОН
Мідна — 27/12/2011 - 12:14
рання година щастя пробудження збіг обставин
ти стоїш на порозі у дежавю і ловиш моменти
завертаєш зібраний досвід у цупкий італійський картон
ти мій білий слон
із міді свого волосся я виливаю для тебе згарди
у шиту мольфаром валізу вкладаю старий патефон
я буду чекати на тебе як вітру й туману чекають гори
я буду любити тебе як Марічка любила гравця на флоярі
ти мій тихий сон
відпускаю ці дні у моєї душі собори
і молюся богу щоб бути з тобою у парі
Мідна
.коли все так добре.
Оля Козар — 25/12/2011 - 11:34
Коли все так добре.
Що немає потреби писати.
Між побутовими втіхами губиться власне мотив.
Всі вчинки граничні.
Зразково змальовані мапи
ідейних повстань
І словесно-занедбаних злив.
Коли все так добре.
так добре.що губиться відлік.
І моїм сприйманням хтось собі накладає шви.
Безбарвне знесилля.
ця осінь якийсь замінник.
Несказані правди й самотні невизнані ми.
.минаємо.рвемось.біжимо.
Оля Козар — 25/12/2011 - 11:15
минаємо.рвемось.біжимо.
самоту так спрагло випиваємо.
закутаюсь у мамине пальто.
і починаю вірити.чи.різати.
як осінь пам' ять.
спомини і ті.безжально зрадять.
минаємо.і відчай часто нас перемагає.
поборені сповзаємо до долу.
свого ж дому.
а час німує-відліки чужі.
ми ще півмиті будем молоді.
минаємо.а ще стільки ідей не. втілено.
а ще стільки шляхів не почато.
якби боролися завзято.
а то ідуть.несуть у тілі мокрі душі.
що тягарем спливають вже не сущі. ...
Усі мої пам'ятні знаки
Оля Козар — 25/12/2011 - 11:10
Усі мої пам’ятні знаки.
Шелестять щоночі так ніжно і гостро.
Меланхолія ставить гаки
і впійматись сьогодні. на диво. просто.
Тут закладео дещо більше
Дефіле наших душ без перспективи
Чиясь анонімність тихенько сівши.
Малює свої безумовні картини.
Це літо буде.
Оля Козар — 25/12/2011 - 11:06
Це літо буде таким круглим.
Заплетеним у чиїсь мрії.у чиїсь руки.
Це літо буде напрочуд людним.
Відкриватиме пам’ять душевні люки.
Це літо на нас чекало
Морило голодом всіх перехожих
Не пускало нікого й не спало.
Й лякалось появою нових схожих.
Це літо-моя надмірність і моя нестача.
Я переховуюсь там..за забинтованим світом
Скуйовджена дійсність так сумно плаче.
Я хочу з тобою незнаним у завтрашнє літо.
Ти схожий на моє надумане.
Ніжність така прийнятна.
Втомилась шукати те людяне.
Чи ще на любов я здатна?
Черствіти між кимось холодно.
Забувається якось більше, ніж завше.
Моїм мріям так дико і соромно
Мовчки зникати нічого не взявши.
Втомилась шукати..втомилася.
Напевне, піду відпочину.
та схожість мені не просто приснилась.
А ще й сказала причину.
Я хочу бачити свої старі ванільні сни.
Де ми були не воскові фігури.
Де прирекли присутність дотиком руки.
Блаженна мить..трансляції буденності минули.!
Це така виснажлива лихоманка.
Сентиментальний опік моїх зіниць.
Згниває навіть дерев’яна рамка.
Одна із різновидів наших в’язниць.!
Додати б цукру хоча би до одного вечора.
Помітна нестача солодких слів.
Ми схожі на залишики крихкого печива.
Однаково смачні. однаково з’їдять події днів.!
Це така ненаситлива метушня.
Біг з перешкодами на великі дистанції.
Заповнюєм анкети пропускаєм колонку - хто я?
Я п’яна від ваших ненаситливих імпульсів
Це не легке запаморочення,
Це майже втрата свідомості
І те, що ви робите схоже на промисли
У спантеличених днів немає ролі для совісті...
І колись ви прочитаєте мою біографію
Там багато проілюстрованих сутей
Додасте, обпалену змінами, сумну фотографію
І не важливо який на ній буде холод...квітень чи лютий
Між вами є ті, кого легко не знати
Ті, що стали в колони згаслих ліхтарів
І не вдасться жодне серце переформувати...чи вдасться?
Лиш би ти був одним серед тих, хто очі відкрити хотів!