В країні казкових фей
Наталка-Фіалка — 13/04/2012 - 12:24
Я не вірю, що ти мені збрешиш,
Я не вірю, що ти промовчиш
І душа моя знову мережить
Візирунок- вказівку як житть.
І долонями ловлю я птицю
І втікає з під пальців любов,
Лиш танцює сонце по обличчю
Запевняючи-щастя прийде знов.
Я безумством змахну поміж вами
І зустріне мене там Морфей,
Де звучать слова всі піснями?
Лиш в країні казкових фей.
Скажи мені так...
angel.studio — 12/04/2012 - 21:21
Скажи мені так, нехай останній сніг розтане,
Пригріє в небі сонце й весна в серцях настане.
Скажи мені так, розпали в душі вогонь,
Я так хочу відчувати ніжний дотик твоїх долонь.
Скажи мені так, дозволь щасливою зробити,
Ти ж знаєш, я не зможу без тепла твого прожити.
Скажи мені так і все буде як ти хочеш,
Скажи мені так, як у снах мені шепочеш.
Скажи мені так і я забуду ті образи,
Хоча вони й так, зникають всі одразу.
Скажи мені так, я втілю всі твої бажання,
Це все не просто слова, це мої переконання.
Скажи мені так, я не скривджу, не лякайся,
Ти назови мене нетямущим
artem2406 — 31/03/2012 - 01:05
Ти назови мене нетямущим,
Зігрій обіймами гарячими,
У нас є лише ця одна ніч,
Давай будемо ми необачними.
Розмалюємо цю мить яскравими фарбами,
Будемо кохатись на постелі
З кольоровими барвами.
Давай намалюємо жовте сонце на стелі.
Всеодно , що завтра ми вже не побачимось,
Сьогодні ми молоді і веселі.
Сьогодні нам все дозволено
Ми скасуємо усі заборони.
І хай плюють на нас перехожі,
Ми ж плюємо на усі забобони.
І не важливо, що ми різні з тобою,
Та в цей вечір ми разом,
На вустах смак полуниці.
Й залишилась лиш мить до екстазу.
Та на жаль ніч ця не вічна,
Ти сподобалась мені
artem2406 — 25/03/2012 - 22:24
Теплом нас сонце зігріває.
Все розквітає навесні.
Так світло й радісно на серці.
Бо ж ти сподобалась мені.
Візьму я ніжно твою руку,
Й до серця свого пригорну.
І з того дня як ми зустрілись,
Я більш тебе не відпущу.
Любов - це океан надій
artem2406 — 25/03/2012 - 22:23
Любов – це океан надій
Моря думок, озера сподівань.
І за того, кого кохаєш ти
Ладен життя віддати без вагань.
Готовий з скелі стрибнути униз.
Чи полетіти в неба височінь.
Й за те щоб посміхнулася вона,
Готовий знести безліч мук й терпінь.
Німії свідки впалої звізди
Наталка-Фіалка — 19/03/2012 - 17:38
Ми помирали,
Ви ж стояли поруч
Німії свідки впалої звізди
Хтось крикнув голосно "Ліворуч"
І ви безвольно, мовчки відійшли.
Туманом мрії заманили, вбили
Усі свої-чужі емоції й думки
О, ви, кати мої безвольні,
Чому ж ви просто мовчки відійшли?
Ми помирали,
Ви ж стояли поряд,-
Сіріли алебастрові ряди.
Ви- одержимі свідки впалої звізди,
Німі, безвольні, клятії кати.
Пісенька кумира, або ти віддалась мені
Наталка-Фіалка — 19/03/2012 - 17:37
Ти любила топитись в брехні,
Забуваючи будні нудні
Усміхалась в надії почути
“Хочу з тобою лиш бути…”
І о, сталося диво…
Так дешево…
І зовсім не мило
Ти віддалась мені так красиво.
А той що був завжди під боком,
Стояв він на відстані кроку
Й кохав, кохав рік за роком
Блудницю свою світлооку.
Забутий, пропитий за мрію,
Твою божевільну надію,
Зрадлива, зрадлива повія!
Упала на щоку лиш вія.
Міняла ти вірність на мрію-
Брехлива й дрібна ця надія,
Згоряла в обіймах беззумця
З Новим роком!
robertgod — 19/03/2012 - 09:00
Чудовий Настрій твій шаную
І люблю Посмішку твою.
Ти мою Радість намалюєш,
Я виграю твою в бою.
Тобі бажаю ціле море
Енергії, Добра і сліз,
Та сліз бажаю не від горя
Ті сльози - через Радість міст.
А в річці Радості чудесній
Ти мусиш плавати завжди.
І якщо згасне – хай воскресне
Твій Сміх у дзеркалі води.
Вогонь хай Щирості й Натхнення
В тобі палає цілий вік.
Й твоє, зігріте Сміхом, Вчення
Вдихне у себе Новий Рік.
Я п’ю тебе…
robertgod — 19/03/2012 - 08:57
Хвилює погляд твій блаженний
Посеред тисячі думок.
Я відчуваю враз натхнення…
Твій погляд – ніби мій урок.
Я вчусь кохати і цим жити,
літати, чути серця стук…
Багато хочеться зробити,
коли торкаюсь твоїх рук.
Уста… Вони так ніжно хочуть.
Їх вміло треба обіймати.
Коли вони мені шепочуть –
Я мовчки хочу закричати.
Крізь посмішку твою, Царівно,
я маю кожний день прожити…
Ці очі… Дотик їх чарівний
я щастям змушений залити.
Я так люблю твою красу,
вона – життя моє й безпека,
Я п’ю її, немов росу
у ранню світлу літню спеку.
Колись до матері я крок,
Вагаючись, робити вчився.
Й накрокував такий урок,
На мить здалося, що втомився.
Втомився бути піонером
У деяких життєвих справах,
Втомився бути собі мером,
Ходити вліво, замість вправо.
Хотів прохати я тебе
Про допомогу щиру, добру.
Допоможи знайти себе,
Зніми із серця мого ковдру.
Без тебе я себе втрачаю,
Крізь біль живу, крізь сміх я плачу.
Й на очі вже недобачаю,
Раніше ж поруч тебе бачив…
Твоє кохання назавжди
Мені опора і безпека.
І я кажу тобі: "Зажди!
Не йди від мене в свою Мекку".
Я вже хотів тебе благати