Ты, сам того не зная, попался в мой капкан.
И все что между нами – большой, большой обман.
Невинность – это маска,
Стеснение – игра,
И мы с тобой как в сказке:
Волчок в овечьей шкурке
И хитрая лиса.
Что между нами было, что между нами есть
Лишь секс и ложь, и целый лес иллюзий,
Нашёптанных как лесть.
И страсть ночей не гаснет, пылает как пожар
И что всё это значит, и ты не знаешь сам.
Зачем вопросов лишних и ребусов гора?
Ответов не отыщешь, ведь это всё игра.
28.02.2012
КрисТина — 29/02/2012 - 00:19
Выключить мозг, забыть обовсём
Знай лишь не думать о нём да о нём
Импульсы мозга приостановить,
Биение сердца как усмирить?
Потоки энергии, силу любви
Пункт назначения определи!
Желанье прижаться, поцеловать...
Как в своем сердце это унять?
Лишь жажду, томление...
Даришь мне ты.
Лишь вдохновение!
И ни грамма любви...
25.01.2012
КрисТина — 29/02/2012 - 00:18
Чому буває сумно
Чому буває - ні
Чому так дивно думать
Кохаєш ти, чи ні
І наче не кохаю
Та все одно страждаю
Чекаю, все чекаю
Що скажеш ти "кохаю"
Чому ти не заходиш?
Чому ти не дзвониш?
Чи ти мене кидаєш?
Ну все тоді облиш!
21.02.2012
КрисТина — 29/02/2012 - 00:14
Они смотрели прямо -
Глаза - в - глаза.
Такие разные формы,
Разные цвета.
Они хотели
Прочувствовать границу
Между "ещё рано"
И "уже пора".
Тел прикосновенья,
Жар у живота,..
Значит уже можно,
Значит всё - пора!
Это как инстинкты,
Их не приручить.
Лучше уж погибнуть,
В объятьях задушить!
Мышц всех сокращенье,
Частота движения
Дарит наслаждение
И полное забвение.
14 февраля
КрисТина — 29/02/2012 - 00:13
Длинный день без тебя
Будто праздник без вина
Будто пропасть и пустота
Завораживают меня
твои глаза...
Праздник этот ничто
Но всё еще четырнадцатое число
Ничего не болит
ничего не стоит
Дела не делаются
И совсем не спится...
Мне надоело писать
И этим тебя доставать
Но не могу себя заткнуть
Може что-нибудь курнуть...?
Мне даже это нравится )
Так приятно мучиться
В томлении сгорать
И о тебе всегда мечтать )
Такого вдохновения
Давно уж не имела я
И потому ловлю момент
Имея важный аргумент
Блакитний погляд - струмінь світла
Він лине так нестримно швидко
З твоїх очей кудись у простір
Затягує мене у невідомий вир
У виріє тієму пристрасть
І хить там криється, жага...
Та не потрапити мені вже більш, напевно
Під той холодний промінь твій
Не тільки я відводжу погляд
Тобі й не треба напрягати зір
Бодай я стала зовсім непомітна
Коли набрид тобі мій отвір
в людей не може все палати
Одвічний вогник загаса
І я не знаю, що зробити
Аби цікавість накормити ту сповна
Твій голос завжди дуже різний
А погляд не змінити на віка.
В очах то душу видно, але натомість
В тиши ночной,
При свете дня
Целуй без устали меня!
Слова любви мне говори
И свою нежность подари...
Люби без обещаний
Бросай без сожалений
И никогда не забывай
И с добротою вспоминай
Пусть я прийду к тебе
В ночных виденья
И Жарким солнечным лучем
Пусть разольюсь дождем весенним
Иль теплым летним ветерком
Вічна Весна
КрисТина — 29/02/2012 - 00:04
почуття зрадливі,
в серце залетіли,
як весняні квіти,
запахом сп'яніли,
як тремтіли руки,
як тремтять коліна,
от би запирнути в хмару пишно-тілу.
Заспокоїть душу,
заколисать тіло,
і не мріять більше не тремтіти тілом,
бо воно далеко не остання справа.
бо рутина денна,
чекає на ніч темну,
коли можна буде серце запалити,
пристрастями втішно тіло напоїти.
Загострити стрижень,
навострити пипки,
язичком мокреньким клітор розбудити.
Чого мене так зраджує душа?
Як бачу я тебе - одразу все!
Пропала я!
І рятуватися не знаю вже і як,
І скоро в голову мабуть заб`ю собі залізний цвях!
І все пишу, і все малюю,
А все твій образ я відтворюю,
Я наче мрію, тебе кожен день плекаю.
Коріння в душі моїй від кохання цього проростає
Я знаю, ще доля нас зведе з тобою.
Аби не обернулася та зустріч для нас обох бідою.
Та не горюю і не плачу,
А так ледь усміхаюся і конячкою я далі скачу.
Бо тільки в русі бачу існування
Бо тільки в ньому бачу здійснення свого бажання.
Так дострибаю до небес,
Але тебе не буде там, мій Зевс,
Мене так нудило в той день
Бо знала я - тебе побачу.
В моє життя ти увійшов,
І сигаретою його означив.
той запах дивний мене мучив,
То кашляла від нього я,
То ледь жива чекала миті,
Щоб убиватись через нього...
І алгебра була між нами,
І чотирнадцять років .
Тому зверталися на Ви,
І подумки просили "полюби".