У холдем з долею зіграти.
Покласти кому край основ.
Кути всі гострі постинати,
чи вставити прозорі грати
й у рамки врізатися знов?
Із хаосу мораль складати.
Зустріти небо в битім склі.
У тьмі яскраво запалати,
чи вкотре полум’я чекати
пожертвувавши іскру млі?
В житті вбачати паритети.
Знайти поверх усіх пропаж.
Якщо співати - то квінтети,
чи знову здати всі білети
під мрію втиснувши дренаж?
З ідей зліпити покоління.
Зловити мить у герці часу.
Пускати все нові коріння,
чи протираючи сумління
закоротити нуль на масу?
Не відступити, посміхатись.
Осінь гніздиться у вікнах моєї кімнати
Бик Олександр — 22/11/2011 - 18:15
Осінь гніздиться у вікнах моєї кімнати
Із понеділка. З нею ми мов сусіди:
Вчора приходила брала у борг до зарплати
(каже що скоро зима, а нема на що жити).
В неї подерті джинси і кльові дреди,
Осінь лабає блюз на моїй гітарі -
Любить футбол, критикує сучасних поетів
(вірші про осінь її вже конкретно дістали).
А вечорами ми дегустуєм пиво,
Топим кімнату у хмарах густого диму:
Осінь підвипивша, збуджена і щаслива
Лає політиків, що розвалили країну,
Вірить, що в світі ще можна усе змінити,
Тільки вже завтра (бо пізно і треба спати)...
Із понеділка (того, що закінчив літо)
Одвічний гріх
Деймос — 16/11/2011 - 22:19
Ця осінь любов і біль мені принесла.
Я рада цю біль відчувати,
Це значить, що я живу... Я ще жива...
Й про це хочеться мені кричати.
Кричу... від болі, від любові...
Кричу... Дишу... Живу...
А серце б'ється й прагне волі,
І тягне мене в висоту.
"Куди?" - запитую у нього,
Хоча мені вже всеодно.
Втікаю я в обійми ночі
І забуваю, що було.
А що було, того уже не буде,
Що не зробили втратили навік.
Бо ми не ангели, не біси - ми люди
І помилятись наш одвічний гріх.
В мені надія ще живе...
Деймос — 16/11/2011 - 21:52
Багато в мене запитань є до життя.
Чому усе це сталося зі мною?
Я перед дзеркалом стою щодня
І уявляю, що стою з тобою.
Чому? Лиш ехо в відповідь луна,
І моє "я" в душі мій час рахує.
Чим заслужила в Бога муку я?
Та лиш виття собаки з двору чую
Вночі деколи з болю вию й я.
Несила більше біль в собі тримати,
А, може, час навчитись все сприймати,
Як щось таке чого вже і нема.
Нема любові і немає болю:
Переступила через неї я.
Любов приходить в вирі неспокою.
Страждань, розпуки, душенько моя.
Нехай болить, нехай я ще страждаю.
Я ще живу, бо біль цей відчуваю,
Самотність
Бусінка — 16/11/2011 - 21:50
Твій образ тихими ночами,
мені малює місяць на стіні,
Та коли хочу доторкнутися руками
Його ховають тіні сірих днів…
Думки , ну залишіть мене в спокою,
І не ятріть ту душу,що в мені
Не говоріть , що більше не зі мною,
І не кажіть, що заживають рани у душі
Самотність, я не запрошувала тебе в гості,
У мене кава закінчилася зранку,
І я ,чомусь ,забула всі красиві тости,
Та, якщо хочеш - то посиди зі мною до світанку.
Та коли сонце прокинеться спросоння,
То обіцяй,що зникнеш назавжди
Я хочу ,щоби він зігрівав холодні долоні,
А не ти жорстока... Чуєш?Не ти!
Я так хочу тебе обійняти
artem2406 — 13/11/2011 - 00:17
Я так хочу тебе обійняти.
Голос твій
Хоч на хвильку почути.
Лиш за мить
Зміг тебе покохати,
А тепер от повинен забути.
Й зовсім скоро
Мене ти забудеш.
І напевно
Уже й не згадаєш.
Інший буде тебе обіймати.
І можливо його покохаєш
Я ж ніколи тебе не забуду.
Очі твої буду пам'ятати.
Образ твій
Назавжди в моїм серці
Лиш за мить
Зміг тебе покохати...
Еммо,позич
мені натхнення
Бо часом не пишеться
не любиться
і вечорами
кава нікому не вариться
підвіконні кактуси
не просять-
і не підливаються.
опісля шостої лише
листя під підошвами
холодні коцики
і без морозива
Львів зовсім не стерпний.
Еммо,позич
мені м*яти
і в п*ятницю я
куплю йому цукерок.
Той,хто казав,що любить мигдаль,
був такий ж холодний
як і той недільний
на початку листопаду
вечірній Київ.
Еммо,якщо чесно,
він був би зі мною щасливий
Най обійме мене
хоч вперше,хай не першу.
,,,,
я за тебе молитимусь
бо ти,
як вона чийсь столичний,
по понеділкам
мене ковтає моя квартирка
по понеділкам
я пишу тобі із більшим захватом
ніж зазвичай
по понеділкам я обіцяю
що триматиму відстань
але ти усюди
як очі не закривай
в суботу думаю
підем на чай
не на зелений
і без кураги
не переживай
...
і знов
тонутиму в блакитних твоїх
океанах
і плутатимусь в віях чорних
твоїх мередіанах
Коханя-потреба
Ульяна Федорчук — 7/11/2011 - 02:13
Страшно?
І мені теж.
Серце.
Двері навстеж.
Біль.
Рве на шматки.
Я.
Вже не там де ти.
Віриш?
А я уже ні.
Виріш!
Хто я тобі.
Страх.
Пече зсередини.
Совість.
Як у дитини.
Сміх.
Прорізує тишу.
Жах.
Навіщо це пишу.
Страждання.
Мабуть так треба.
Кохання.
Для когось потреба.