Вибачте, даний текст не доступний для перегляду.
Sorry, but this text is not available for viewing.

Вибачте, даний текст не доступний для перегляду.
Sorry, but this text is not available for viewing.

Така проста...
Така приступна...
Така п'янка,
Безпробудна
Осіння літом
Восени інша...
Для всіх сніжна...
Для мене ж ніжна, тепла, свіжа ...

Тиша...
Дзвінок...
Спиш вже?
Так
Ну звісно...
Вже не "гульвіса грішна"))...
Заміжня...
Приїдеш?
Привіт...

Ось вона...
Віднайдена наново...
Собою роздвоєна..
Помітно втомлена...
Як квітка:
Кимось зломлена...
Все ж привітна
Оголена...
Пахне літом...
Зі смаком соленим...
На губах...
Зі спомином ..
Зболеним...
Зкусаним...
Зрошеним слізьми...
Закутаним в сутінки...
Відтінків різних...

Понеділок. Похмурий ранок. Жахливе похмілля.В телевізорі знов дебати.

Я думаю що думаю
що я
сиджу і думаю
що більш немає раю
що виповзла відтіль презла змія
і доповзла до нас дурних
страждаю

я думаю що думаю
що ми
замало думаєм
а може забагато
і всі могли би дійсно стать людьми
якби поріг переповзли у хати

я думаю що думаю
що нас
можливо брати голими руками
допоки всі награємося в фарс
і замість неба прапори над нами

та ми дурні
бо не знайти ума
як не знайти три гривни на похмілля
і батьківщина шкіриться сумна
і дивиться як ми ковтаєм зілля

(Переклад з К. Крідон)

==Просто Шестистопник для Тебе, Дорогий Мій,
Аби Розказати Що за
Цікава Річ Трапилася зі Мною
Поки Ти сидів Вдома
Масажуючи Спину Своїй Дружині==

Марсіянин впав прямо з вікна в моє ліжко
минулої ночі,
Він не дуже від тебе відрізнявся, любий,
хіба що
волосся в носі мав зелене, а не коричневе,
і в лівій руці затискав дев’яти-дюймову супутникову антену
(трохи більшу, коханий, від тієї, що
маєш ти) – але
менше з тим, він вибачився, що так несподівано звалився мені на голову – а я запросила його побути трохи,-

розділ 1

- Шльондра! Мать твою за ногу...от сука... Ми, значить з останніх сил працюємо, щоб вона до школи могла ходити, щоб людиною стала, а вона, подивись, байстреня принесла у подолі.
- Вона каже, що ні з ким ... ну... не цего. Ну ти розумієш?
- Мало чого вона тобі на...зділа, а ти, стара панчоха, вуха розвісила. Ти згадай як сама оце, хіба не так само? У Льоньки на іменинах так набралися, що ти потім ще сама з мене штани стягувала.
- Ага.

Ніжний шовк трояндових
пелюсток обличчя пестить
нескінченними єство
обмиваючими чарами.

Погляд ковзає по чистих,
не убитих розпачем
аркушах, не зітканих
в пориві душі з думок.

Піаніно в сумі й горі
страчене дівочими
егоїзмом та душею
в цій реальності й житті.

Дзеркало у срібній рамці
вб'є земне тяжіння й фізику,
та впаде, й об стелю з болем
розіб'ється на шматки.

За вікном порожевіє
в радості й коханні небо,
відіб'ється у бездонних
чорних мертвих озерцях.

Змінюватимуться образи
сюрреалістичних снів,
щоб на ранок зникнути
й більше з болем не прийти.

Занадто часто я заплутуюсь в собі,
у пошуках важких життєвих рішень
проблем, у пошуках шляхів та істин,
аби втекти від темряви і метушні.

Занадто часто відгороджуюсь від світу
стіною мертвих почуттів й безмов'я,
вбиваю і терзаю власну душу,
ламаючи всі мрії об жорсткий асфальт.

Повідкидавши пропоновану підтримку,
занурююсь у коливання крику
із власних, ранених безмов'ям уст,
прокльони сиплючи в ненависнії стіни.

Думок жахливих знищити стрімкий потік
так важко — лиш вдається музиці гучній:
під звуки струн далекої гітари
я потопаю в забуття і транс.

Залишені на світанку ночі без сну
Проведені в пустій кімнаті в якій
Відчуваєш себе пір’їною такою легкою
Дорогою важко йти бо хтозна

Куди приведе простота якщо в неї повірити
Можна перебороти свій страх
Що в’ївся в душу огидними пазурами
Чіпляється не знаючи відчаю

Прямує до забуття дитя
помилково народжене було

Пролунає тихий шепіт,
то душі нервовий клекіт.
Тож пора вогонь гасити,
Щастя можна лиш приснити.

Засинаю, поринаю,
думку я наздоганяю,
Розвертаюся, лякаюсь,
дзеркало, розчиняюсь.

Тінь хвилини захопила,
кава вже давно остила,
тож пора, а може й час,
іти в напрямку анфас.