Дно
Мисько Сергій — 27/09/2010 - 09:29
Світанок ніч здолав поволі.
Навколишнє здригнулось і змінилось мимоволі.
Моїх очей торкнулись ніби ненароком.
Всі віщі сни, побачені пророком.
Страждань сльозою вмитими руками.
Рядки записані відвертими словами.
Вони не збрешуть лагідно.
Лишень покажуть справжнє дно.
Яке прикрила гамірна вода.
Та, по якій колись була хода.
Воно не зникло, все ще є.
Побачив я там відображення своє…
Приміти осені
Дядько Валєра — 28/08/2010 - 18:13
Летять у вирій мухи й горобці
І стіни гнізд утеплюють зайці -
Бо скоро - осінь!
* * *
Часник уже розпався на зубці,
І тане груша у твоїй руці...
Це - майже осінь...
* * *
Все більше казеїну в молоці,
Все менше потопаючих в ріці...
Підкралась осінь.
* * *
Повзуть униз зелені папірці,
Не зводяться з кінцями вже кінці,
І тут - ця осінь!
* * *
В меню на першім місці - кавунці -
Гримлять об унітази камінці...
Все! Далі - осінь...
Процес творення.
Дядько Валєра — 28/08/2010 - 12:22
Опустилась хвора рима у траву -
Я знайшов її там, ледь живу.
Що б то замандячити з тобою,
Хвора римо, що знайшлася між травою?..
Для початку - хоч сякий-такий сюжет:
Про трамваї, редьку чи бюджет,
Про кобилу сиву чи коня...
Зрештою, сюжет - то все куйня!
Головне - метафори прикольні!
Ну - наприклад: ананаси малосольні...
Або ще ось: синій пес на паровозі,
Чи, скажімо, кущ картоплі при дорозі...
Тут для СПРАВЖНЬОГО поета - "ельдорадо",
СПРАВЖНІ лохи "споживають" ВСЕ ЦЕ радо...
Потім спорять аж до хрипоти:
Що ЦИМ ВСІМ хотів сказати ти?..
МОЮ ТІНЬ ПЕРЕЇХАВ ЧЕРВОНИЙ ТРАМВАЙ
Lana — 30/07/2010 - 23:59
Мою тінь переїхав червоний трамвай,
Мій голос повісився на стільниковій вежі,
Мій погляд зайшов за дозволені межі ,
Де я? Не знаю, довкола мене - Шанхай…
Мої руки торкаються мокрого даху,
Мої ноги ступають по вузькому карнизу,
У волоссі заплутались отруйні комахи,
Я здираю із місяця ненависні срібні ризи.
Я мовчу, обіймаючи тони легкого повітря,
Я тримаюся звуків камінних стін,
Я дивлюся на чорне холодне віття,
Я чую по собі ритмічний бронзовий дзвін.
Мою тінь переїхав червоний трамвай…
НА П"ЯТОМУ ПОВЕРСІ З ВІКНаМИ...
Lana — 25/07/2010 - 20:28
Настирливо- сливове
Фіолетно -плинне
Суглинисто -липке
Гливке і мильне
Тепло лилось
Патьоками по спинах
Неспинно субфібрильно
І пролонговано-кисільно
На шибі танцювально
Виробляли па
Пасадоблю
Бліки
Тремтячі неону
Світло ловило
На вилицях лиць
Блимали блідо
Болемійно
наступом
Звойованим
сплетінням тіл
Геномів
Двох гомосапієнсів
На п’ятому поверсі
З вікнами на
Супермаркет.
Не здатні спокійно жити
No_Smoking — 26/06/2010 - 01:18
є люди, які просто не здатні спокійно жити....
ми належимо до таких людей.....
погано це чи добре? судіть самі.....хоча якщо ви не пробували жити так й інакше, то як можете судити?
так, ми не здатні жити спокійно...та ми й недуже цього прагнемо...хоча деколи....
ми робимо одне...й інше....одне...й протилежне тому....
часто ми говоримо одне...в наступну мить вже робимо інше....й це не значить, що думка змінилась....просто часом ми не здатні зробити так ,щоб слова бути рівні діям, а дії - словам....
Абонент недосяжний
Анастасія Грім — 17/06/2010 - 00:55
Літня спека полонила місто. Змушуючи людей ховатись від набридливих сонячних променів, вона не давала спокійно дихати, думати і навіть жити.
Дівчина крокувала містом. Кожен новий крок викликав безліч сумнівів, забирав і так майже нездійсненні надії. Крок… І в душі виникла тривога. Крок… Їй стало страшно. Ще крок… Сумніви та страх забралися в самісіньке серце, зжали груди, заважаючи вільно дихати…
Розмалюй мені душу
Анастасія Грім — 17/06/2010 - 00:51
Все-таки люди – кумедні істоти. Вам так не здається? Вони дають визначення всьому, а самі… Самі досі не можуть зрозуміти що таке людська душа і чи існує вона взагалі…
Сльози дощу
Анастасія Грім — 17/06/2010 - 00:42
Чи вмієш ти читати по очах?
Вичитувати в них чужі тривоги,
І рішення, поразки й перемоги,
Закоханість у людях і речах…
Чи вмієш ти читати по очах?
На вулиці тихо плаче дощ. Сльози природи омивають парки, будинки, доріжки. А люди мчать у своїх справах, зовсім не помічаючи того, що плаче небо.
Вона ненавидить дощ. Він змушує її згадати, зачіпає найболючіші струни у серці… Думки, від яких Вона так старанно тікає, знову змушують страждати.
Я буду твоїм чудом або як стати феєю на одну ніч
Анастасія Грім — 6/06/2010 - 02:03
Олексій ніколи не вірив в диво…