Постмодерн

Листопад

dovgyj — 13/12/2008 - 05:37

Таке брудне і споконвічно молоде
Обійстя неба в неможливім двоколорі
Листопада стрункого, що немов веде
Ток-шоу на Новому, позабувши сором.

Його не слухали - набравши в руки фарб,
Інверсію від сонця в позахмарря кидав,
Або від весен - просто у вогкий асфальт
Та у клітинки на торбинці емо-кіда.

Під ним угору кров по сходинках текла,
У ньому - сіль і музика навіки злиті,
І в тихій постелі з розбитого ним скла
Спалили Афродіту і Гермеса діти.

Ще довго пустував юнак: зламав засув
Від неба й загубив ключі - дурне вертіго!
Примружившись недбало, джинси розстібнув

Постмодерн

Лимон

Ihor Zubrytskyi — 13/12/2008 - 01:30

Написано під враженням фільму "Платон"

Як легко руйнується з піску фортеця.
Навіщо?
Вежі, мури, а між ними кімнати, повітря, тіла королів, королев, прислужників і т.д.
Все лиш час, годинник, пісок, я… Я! переверну годинник.
Сиплеться...

Історія… гра сильних… СЛАБКИХ, прокляття на їх голови!
Сонце, небо, зірки, земля. Навіщось земля для нас,
НАС?
Новорічна Акція Спокуси.

…Легкозаймистий матеріал вміщено в поліетиленовий пакет з додаванням
Отруйних речовин, що при вдиханні спричиняють летальний ефект
Після кількахвилинного споживання…

Постмодерн

Усе випадково...

CHUCK — 18/11/2008 - 20:59

Краса обрамлена в контекст,
Буденних сцен.
Дощем заляпана
Просякнута повітрям випарів людських,
Стоїть заплакана, покрита знаками,
Брудної хтивої уваги душ простих,
Однакових
Глухих

З очей все капає і капає… Стікає,
На три-четверті твої …
Цей погляд злий, спідлоба.
Просякнутий наскрізь
Зневагою ображеного поблажливим
Положенням прокаженого…

ВІЛ-зараженого...

Як вміло грація твоя така печальна,
(Прощальна жінка, болем вражена,)
Прекрасним залишає образ твій многостраждальний
Безжальність до обставин, наче помста і єдиний шлях,
У путах босому тернистий,

Постмодерн

У передчутті грози

Ihor Zubrytskyi — 16/11/2008 - 13:23

Червоні небеса дзвенять від сили,
Вона зірветься на слухняний світ,
Який розгнузданий й дебелий,
Застиг в очікуванні нових див.

Нових пророків, нових вражень,
Щоб можна було розіп’ясти знов,
Або ж щоб висміяти і проклясти,
Упившись кров'ю жертв невинних.

Видовищ й хліба, не важливо цілі,
Причини й наслідки – не для людей,
Дурман у мозку, а навколо тля
Вже доїдає всі куранти й колізеї.

Постмодерн

3 рецензії