Чим вище „любов” тим нижче поцілунки. Десь на рівні пояса вони зустрінуться.
Ник: Pastorazzi
Имя: Максим Ткаченко
Домашний адрес: Глухов
Возраст: 22 О
себе: Я тварь, сволочь и еще много других эпитетов не более привлекательного содержания. Отшельник. Не пишите мне настоятельно прошу, так как разговор по интернету все равно сводится к тому что мне приходиться кого то развлекать. Нифига не интерестно. И вообще я вас даже не знаю...а заговаривать с незнакомыми нехорошо)
Привєт.
Привіт.
Чє дєлаєш?
Картоплю окучую (друга година ночі)

Привет а че ти такой злой?

мій сновиде світлий, я їду назавжди від тебе
туди, де не снитимеш більше... окреме - окремо.
лишу тільки синій осколок моїх окулярів,
під шкіру сховаю сліди всіх можливих піарів,
я стану на схилі, вдихну гіркоту павутиння -
під тином, під млином лишивши останнє сумління.

мій спомине ніжний, я їду назло дисконнектам..
свята простота і усмішки згорілим проспектам
де тривіум хворий: перина, латина й дитина -
на сріблі старому огидно іржавіє слина,
а я потихеньку запхаюсь на верхню полицю -
дивитись праворуч, ліворуч до скону дивитись.

мій янголе білий, охрою покрий мої стіни!

Зимними шпальтами темряви нас огорнуло, напевно, останніми...
Твої відбитки на мені давно вже відмило дощем.
Так є незвично штовхатись у черзі за щастям, стояти за задніми,
Прагнучи замість тепла унести собі смуток і щем.

Ми не рахуємо днів і сторіч, що лягли поміж нами, як тріщина -
Там в глибині Амелес наші душі в безодню відніс.
Тіло моє з того часу на березі його - розбите й скалічене -
Мовчки стоїть і чекає, як викраде тебе Паріс...

Він би, напевно, повірив у сірість і ницість такого минулого,
Навіть у спогадах він відшукав би огидне своє.

Таке брудне і споконвічно молоде
Обійстя неба в неможливім двоколорі
Листопада стрункого, що немов веде
Ток-шоу на Новому, позабувши сором.

Його не слухали - набравши в руки фарб,
Інверсію від сонця в позахмарря кидав,
Або від весен - просто у вогкий асфальт
Та у клітинки на торбинці емо-кіда.

Під ним угору кров по сходинках текла,
У ньому - сіль і музика навіки злиті,
І в тихій постелі з розбитого ним скла
Спалили Афродіту і Гермеса діти.

Ще довго пустував юнак: зламав засув
Від неба й загубив ключі - дурне вертіго!
Примружившись недбало, джинси розстібнув

Написано під враженням фільму "Платон"

Як легко руйнується з піску фортеця.
Навіщо?
Вежі, мури, а між ними кімнати, повітря, тіла королів, королев, прислужників і т.д.
Все лиш час, годинник, пісок, я… Я! переверну годинник.
Сиплеться...

Історія… гра сильних… СЛАБКИХ, прокляття на їх голови!
Сонце, небо, зірки, земля. Навіщось земля для нас,
НАС?
Новорічна Акція Спокуси.

…Легкозаймистий матеріал вміщено в поліетиленовий пакет з додаванням
Отруйних речовин, що при вдиханні спричиняють летальний ефект
Після кількахвилинного споживання…

Краса обрамлена в контекст,
Буденних сцен.
Дощем заляпана
Просякнута повітрям випарів людських,
Стоїть заплакана, покрита знаками,
Брудної хтивої уваги душ простих,
Однакових
Глухих

З очей все капає і капає… Стікає,
На три-четверті твої …
Цей погляд злий, спідлоба.
Просякнутий наскрізь
Зневагою ображеного поблажливим
Положенням прокаженого…

ВІЛ-зараженого...

Як вміло грація твоя така печальна,
(Прощальна жінка, болем вражена,)
Прекрасним залишає образ твій многостраждальний
Безжальність до обставин, наче помста і єдиний шлях,
У путах босому тернистий,

Червоні небеса дзвенять від сили,
Вона зірветься на слухняний світ,
Який розгнузданий й дебелий,
Застиг в очікуванні нових див.

Нових пророків, нових вражень,
Щоб можна було розіп’ясти знов,
Або ж щоб висміяти і проклясти,
Упившись кров'ю жертв невинних.

Видовищ й хліба, не важливо цілі,
Причини й наслідки – не для людей,
Дурман у мозку, а навколо тля
Вже доїдає всі куранти й колізеї.

Ти хворієш. Хворієш ще з вересня і всі твої ліки лише пришвидшують кінець. Ти відчуваєш, як хворий орган ритмічно скорочується у грудях, з кожним його ударом все більше боляче. Ти примара, яка застрягла не в тому часі і не в тому місці, вона блукає у пошуках одніє мети – схопити його в нетрі і примусити відчути все так, як відчуваєш ти. Ну от, страшно у власній кімнаті. На мить, коли ти майже засинаєш, тобі здається, що ти вдома, за вікном падає дощ, тобі сумно, але цей сум більше схожий на щастя. Куди поділись сторінки, шедеври, які можна у листі послати до неба, а потім твої мрії збудуться?

Небо прокляло нас ще тоді, коли твоя рука вперше торкнулась моєї. Ще тоді, коли ти зненавидів мою писанину, а я зненавиділа твої фото, глянувши на які, ставало зрозуміло - це діло рук майстра, людини яка шукає натхнення в людині. Ти шукав натхнення. А знайшов мене.

- Правда, ти бажаєш мені смерті?
- Хе.. Звідки ти знаєш?
- А чому тоді ти тримаєш ніж біля мого горла.
- Я просто намагаюсь перерізати мотузку.
- І ти не боїшся мене поранити?
- Щось не схоже, щоб ти всього кілька хвилин назад намагалася вбити себе. Ти мене щоразу більше дивуєш.

Вибачте, даний текст не доступний для перегляду.
Sorry, but this text is not available for viewing.