Як це зробити?
Ihor Zubrytskyi — 16/06/2008 - 22:27
Хіба зрозумієш піщинку в пустелі?
а краплинку у морі як зрозуміти?
Можна усе життя стрибати до стелі,
Що з того, що можеш цеє зробити?
Як розпізнати брехню в хвилях правди?
Або узнати правдиві рядки у брехні?
Можна мовчати, й відчути страх сарни,
можна ж у діях прожить й у війні.
Як зі шляхів, що постали раптово,
Один раз сяка, другий - така
fantasy_world — 17/04/2008 - 21:26
Реанімація, реінсталяція,
система мозку,
редекорація, реілюстрація,
тварина росту.
Провина винная,
краса первинная,
світанку зоряна,
бурштинно вогняна.
Рекомпіляція, репопуляція,
чужі думки.
Редукція/дедукція,
прості мазки.
Гріховна з кореня,
В порочність вволена,
Загублена, пробачена,
забута і проплачена.
Horror віршик
Ihor Zubrytskyi — 12/02/2008 - 22:14
Ти безсоромно гниєш у мене на кухні.
Я шокований цією нахабністю,
Кожен раз, коли бачу – застигаю від подиву,
розчиняюсь в непевності,
коли бачу картину неминучої смерті.
І не сором тобі так чинити зі мною?
Помирати на кухні й розчинятись в повітрі,
І ловити за горло своїм "запахом",
Наповняти жаху флюїдом кімнату,
invisible men
sly90 — 22/01/2008 - 03:25
Соромязлива посмішка на вустах понівеченого тіла.
Окрилена любов, яка в полоні захвату уже давно зітліла.
Смішний водій метро, що відвезе у безвість.
Він згодом перепросить за помпезність.
Коричневий асфальт банального кольору сіри.
Хламу дорожній рюкзак і душа переповнена віри.
Стріманість - найкращий друг і безпечний.
Безглузда смерть
Ihor Zubrytskyi — 18/01/2008 - 15:14
До лампи із метеликами стрибав,
Та він літать не вмів з народження,
Тому й узяв його один на плечі,
І полетіли всі увись, на світло електричне.
Щасливим був він невимовно,
І чув симфонію чудну,
Усі музичні інструменти,
Зібрались разом і зіграли,
Лиш потім зрозумів,
Що оцей політ,
Отак впливав на нього,
Але потім це було.
Зупинка "Час"
МаріЯ — 2/01/2008 - 17:37
“Все минуле наше складається з майбутнього і все майбутнє наше залежить від минулого; все ж минуле і все майбутнє твориться з теперішнього, завжди присутнього, для якого нема ні минулого, ні майбутнього, що ми називаємо вічністю...”
(Св.Августин “Сповідь”)
Так, знову. Повернулося те, що і не відходило.
Окаянна.
Смертельно ранена жалом твоєї надії.
Воскрес назавжди, а я не живу вільно, бо залежна від думок про тебе.
Не віддам. Не відпущу із мрій.
Це звісно ненормально. Ти надто складний, щоб я тебе так просто відпустила.
Тобі услід не дивитимусь, лише листопадово очі заплющую я…
4-та ранку
Strekoza — 21/12/2007 - 14:58
Твої змії вигиналися, шукаючи моє положення
Мої метелики тріпотіли від нетерпіння
Цілком!
Підніматися східцями на дах
Чи їхати ліфтом?
Синхронно!
Якось без назви
Але ж воно рухає нашими тілами....
-;...............))))))))))))))))))
Тимченко — 9/12/2007 - 01:07
Крізь скельця своїх окуляр, я бачу зелений вітер, який залишає трав'янистий відтінок на тупих обличчях перехожих.....
Весна!