Коли вже сонце те зійшло,
і він розплющів свої очі,
то відчуття оте пройшло,
та біль його все не залишив.
Просте й складне тепер життя-
Його частина, його рідна голова
тепер вагітна.
Тепер він ходить у дитячі магазини,
бо те дитя, що в його голові
сидить і не дає покою,
воно кричить й штовхається ногою.
Він знає, що ніде й ніколи він не народить оте дитя,
що буде воно з ним до супокою,
й до кінця життя
вагітна його голова.
Проста, дитяча, сумна мрія,
яку він завжди так хотів,
яку він так боготворив,
сиділа в його голові ось з того ранку,
І ось йому вже сорок сім,

Дуже сумно бачити пост-фіранкове світло
кволий ранок давно вже скінчився\ фіаско
друга крапля дощу б"є мої вікна
так і не спитавши мого дозволи
я йду до кухні
комахи сидять біля мийки чекають обіду
немитий посуд збудував цілі піраміди
по стінах потоки води. затопили згори
до мене в гості ходять тільки нужденні
я не вмію грати на скрипці як вони
я не можу просити в переходах
просто байдуже

Мої очікалейдоскопи
весь світ розбився мов скло на частини
він зараз огидний
земля під ногами тане
дощ з молока
мені на губи
вікна затемнені
веселки під ноги
коти посміхаються
вибух сонця заллю кислотою
і далі знову
мої очікалейдоскопи

Everything happens for a reason

Він знав, що це востаннє, а тому просто поклав руки їй на плечі...

***
- Ангеліно, ти сьогодні прийдеш на обід?
- Ні, сьогодні в мене пари. Пообідаю в якійсь забігайлівці біля універу...
- Що то за їжа?! Самі хімікати, генетично змінена продукція і...
Ангеліна вибігла з будинку. Слухати про генетично модифіковану їжу їй вже набридло. Крім того, вона запізнювалась на зустріч з Ніком.

„Як же рідко люди на цьому світі можуть порозумітися!”
В. Гете

„Усі ви – втрачене покоління!”
Г. Стайн

Олександр

„Вельмишановний, ні, щось не те... Del Del Del...
Шановний Боже, надіюсь ти прочитаєш це. Я не дуже вмію писати... Завжди хтось це робить за мене, тобто... Але то не важливо.

Сьогодні важливий день. Він вже майже все зробив, і я готовий приступити до виконання плану. Я справді готовий! Я хоч зараз приступлю до роботи!..

У супермаркеті повно їдла
зелені ковбаси
тухлі риби
позаторішній хліб
піду туди завтра
купувати собі обід.
Тому вже не чекайте
мене
я хворий на аневризму,
являючись жертвою майже померлого капіталізму.

садок вишневий коло гетто.
війна над вишнями гуде,
а українець сліпо йде
“за родіну! за сталіна!” померти
отак-от глупо, що ні в сих, ні в тих,
ні риба, ані м’ясо — безголів’ям,
мій дід ще молодим затих “во імя”...

та соловейко сірий — не затих.

Роздоріжжя доріг,
потяте розміткою,
на- право, на-ліво, вперед,
назад дороги немає-
закрита сіткою,
на ліво поїдеш -
зима засмучена
з горя п'є в кафе "Paradis",
радість під снігом,
із льоду хрест,
там була зустріч,
табличка "First".
на право поворот -
за рогом осінь
вона нічого не просить,
нічого, лише дощу
і миє ним скло від болота,
вітрини готелю "Blue Pool",
а посто - весна,
зелене світло маю,
але знай,-
мене там немає,
засмученні ранки,
стривожені сни,
кава не пахне,
застелена постіль,
на карнізі повісився спомин,
я на летовищі,
сідаю у боїнг.

Сотвореніє мікровсесвіту +
Пекло в середині людини.
Хто спитає монгола про Аляску?
Мертвий День? Джаппа!
Крупки дайте!, ну дайте, дзьоб дзьоб дзьоб!
Дзень-дзень-дзень. Крупка по маківці…
І відбиває ритміку містобудівників імені
Заверніть наліво до кав’ярні
«Навь!»
ОО! Кава смачна а пиріжки з тельбухами – ще смачніше.
Ну хіба подають розчавлену на дорозі кішку на сніданок?
Не треба хвали гномам! Їх задовольнить амбіція.
Шум у очах.! – пересадка нервових клітин мого Пентіума
Дзоб-дзьоб-дзьоб. Крупка смачна, корисна. Чорна і біла…

Перемовини веду
із собою
і ніяк не досягну згоди
Хто я?
А ,може,не я?
Тінь?Тане,
Ні,-лід,
Блідість обличчя,
А,може, душі,
Холодно?
Зимно мені.
Нестримно летить
Кудись печаль.
Куди?
Де я заручниця,
А ключі від кайданків у тебе.
Проситись на волю?
Не треба.Залишусь.
А ти?
Пильно мене стережи,
Зажди.
Хай пройдуть перемовини
Мої зі мною.
Визначусь і тоді-
Всеодно залишусь такою,-
Тобою хворою, де я - уже не я.