взаємне забування телефонних номерів
mariana — 3/11/2008 - 17:52
взаємне забування телефонних номерів
це те що відбувається опісля
квітів
шоколаду
під'їздів
перших та останніх
спільних
ночей
потім
залишаються порожні
коробки від дарунків
спочатку боляче
а далі байдуже
бо лише
взаємне забування телефонних номерів
рятує
від
любові
хворіти літаками
mariana — 3/11/2008 - 17:51
небо пошрамоване
слід літака
він ще сьогодні був тут
а завтра вже десь в тебе
але у твоєму небі
немає шрамів
ти не хворієш літаками
і тим де вони будуть завтра
і все наче так як було
сліди на обличчі неба
заживають
зникають
затягуються
та тільки слід
на моєму пошрамованому серці
так схожий на
слід літака
що летить
до
тебе
речі, що танцюють
mariana — 3/11/2008 - 17:48
це коли пропадають люди
і мовчать телефони
цифри беруться за руки і танцюють
сумують
за вікном тополі
а речі починають боліти
тугою і коричневим смутком
ось фото де ти оперся на стіну
і посміхаєшся
ось хрестик який ти носив
ось речі яких ти торкався
ось все що залишилось
опісля
і немає інших доріг
бо все що було зараз танцює
за дверима
за межами
за несказаними словами
за твоїм мовчанням
…
це коли пропадають люди
і мовчать телефони
цифри беруться за руки і танцюють
сумують
за вікном тополі
Oh, east and west eurolines!
mariana — 3/11/2008 - 17:46
він розвантажував брудні вагони
десь в німеччині
вона підмивала старого паралітика
і спала з його сином десь в італії
Oh, east and west eurolines!
сльози дітей на вокзалах
та обіцянки неодмінно вернутись
45 хвилин до кордону
і заплющені очі від болю
Oh, east and west eurolines!
гидке продавання свого тіла
і бажання забути всі імена
а вдома чекають дзвінків
від тієї котрої давно нема
Oh, east and west eurolines!
і коли я буваю на вокзалі
і бачу ці німі лиця приховані сльози
автобуси які крадуть щастя в людей
мені хочеться крикнути
Oh, east and west eurolines!
Йди до пекла!
Клята мара!
Демоне нечестивий
Прiч од серця мого!Прiч од духа
Не стискай,вже нассався
Моїх проклять i слiз
На ковадлi,пальцi мої
Розплющував i тiшився
Що не заплаче бiльш пiд ними
Клавiсин
Ламав кiстки i навiть
Води не пiдносив
Всихала вiд спраги i заздрощiв
Що своєю вродою все ще
Кохаєшся
Вуста облизуючи
Клеєм намащуючи
Моє волосся i повiки
Розтiкалась чорною смолою
По вогкiй стелi,спiтнiлiй
Вiд наших стогонiв
Невже болить!?
Клятий змiє,коли прибивають
Хвоста гарячими
Цвяхами
Сивина твоя-твоє князiвство
Її пестиш,їй шепочеш
Фінал.
І на сцені танцюють
фламенко
(фантастично-
феєричне
на біс),
що віщує перемогу кохання.
Пройдисвіти самі себе
ошукали і раді від того,
а я аплодую
руками,гучніше - серцем,
і трохи очима
висвітлюю таїну
від чого
палають щоки.
Весь зал стоїть,
а варто було б на коліна,
екстаз дозволить.
І слів не знаходжу,
а хочу
шелестіти-казати-кричати
розлого,як вітер,
про те,що ладна злетіти
вгору,тримаючись за мотузку
біло-рожевої кульки
із написом "Фігаро".
Фінал.
Мiсто,неначе пiсля чуми
Смiється i свободою
Упивається
В загиджених кабаках
На засмальцьованих
Лавах
А я десь поза колом
Загального шалу
Десь мiж Хрещатиком
та Подолом
Дряпаюся на найвищi схили
Аби хоч краєм ока
Побачити морськi хвилi
Стомлена вiд порожнiх вокзалiв
Та кинутих квiтiв
Божеволiю вiд крику
Сповiщаючи про загальне
Пробудження сновидiнь
Що досi оминали
Мої нiчнi мiстерiї
Лихоманкою зминали
Картини пастельної Праги
Культурної спраги
Зашкалом бутафорiї
Повнi вулицi мого мiста
Де панує вiчна чума
Посуха,що виснажує
Твої груди
Осiннi ромашки
Кориця — 25/10/2008 - 23:44
Серед жовтого божевiлля
Ромашки здаються
Прибульцями з iншого свiту
Тонкi,нiжнi пахощi
Серед зачумлених,
Зiв'ялих листкiв,лунають
Нотками м'яти
I лiта
Останнiми в цьому життi
Сонячнi
Серцевинки ледь зеленiють
Надто рано зiрванi
Роздаються задарма
Аби лише не в'янути
На самотi
''Приюти,любонько
Поможи хоча б рубчиком''
Пелюстки,вмоченi в меду
Тонко гiрчать
На вустах,печуть
Зiзнаннями у коханнi
Дiти слiпого нарциса
Красою вашою сп'янiла
Злизуючи з пелюсток
Останнi краплi хмелю
Бджолиного зiлля
Цукровими ромашками
Розтоплюється осiння
Гiркота
Параноя(білий вірш про чорний день)
Catya — 21/10/2008 - 23:20
Знову болить...
Як лезом по серцю,по венах
І знову банально.
А поруч розетка-
Звабливо-біла...
І цілих аж десять пальців,
тремтять божевільним бажанням.
Як бачиш,багатий вибір...
Я - зомбі.Дурепа.
Вже вкотре читаю рядок,
де ти брешеш.
Згоріти?Хвилина - не більше,
святі 220.
А смерть - вона просто правдива.
Бо їй не п’ятнадцять.
~Це поле обов*язково для заповнення~
Диво... — 21/10/2008 - 19:06
Грати, грати, грати…
Себе ховати за ґрати.
В’язати – то стрічкою шовку,
Ховати – то тільки не нас!
Пластмаса – гра чиєїсь уяви,
Гра кави.
Гра рук і тіней.
Пластмаса – це заземлений фантом,
В’язати – то стрічкою шовку.
Я належу до народу.
Та в кожного з народу
Своя пластмаса в голові.
Рожеві окуляри зі сталевими шипами,
Щоб не боляче оглядати...
Щоб не бачити стрічок,
Якими себе утискаєш.
Хоч із шовку!
Ґрати – це лише пластмаса!
А пластмаса – то лише ґрати уяви...