Я хочу...
Януся@live — 3/12/2008 - 18:20
Я хочу тебе чути,
Я хочу відчувати твоє дихання,
Я хочу сміятися з твоїх розповідей,
Я хочу відчувати щирість твоєї душі,
І ніжність твого тіла,
Я хочу бути впевнена, що ти не зрадиш,
Я хочу знати, що в твоїх планах,
Я хочу тобі довіряти,
Я просто хочу тебе КОХАТИ!!!
Закреслене життя
Erla — 3/12/2008 - 12:59
Мовчання моїх вуст..
Терпкий звук серця в грудях..
Очей відсутній світ..
Моє минуле..
Креслила майбуття..
Життя було як попіл..
Терзань моїх стіна..
То все було..
Та годі..
Кривавий слід в землі..
Там де мої коліна..
Солоний сніг довкруг..
Де сліз печаль..
Та я встаю..
Звертаю погляд в небо..
Розпростую крил змучених вуаль..
Все заживе..
І сльози стихнуть..
Теплом наповниться душа
Зігріюся..
Забудуся..
Зрадію..
Змертвілі частки зринуть в небуття..
Прийде життя всередину..
Я вірю..
Я знаю зараз…те, що я жива
Стрімкі потоки твоїх снів..
Erla — 3/12/2008 - 12:57
Лиш миті вічності..
Стрімкі потоки дум..
І здогадів твої слова…
Печалей слід..
Радості крик…
Мовчання боротьба..
Розмов далеких сльози..
То життя..
Кохання круговерть..
Твоя журба…
Моменти спокою..
Страждань завіса..
Очей твій блиск..
Сліз тиснява сумна…
Твоє життя…
Супротивів букет..
Покори крах безмовний..
Терновий шлях…
Цілунків майбуття…
Вдивись у даль..
Побач його відлуння..
Згорить за мить…
Лови… своє життя…!
З нового рядка
Диво... — 2/12/2008 - 22:18
Годі
Пародій
На все
Що ти видумав
Ніцше
Ніц. Ще!
Ще вигадуй мене, дихай, п’яній, повій
Холодом поцілунку
Повій –
Тільки вони цілують так байдужо
Сивій:
Від піни безалкогольного снігу
Від негазованого льоду
Від приборканих очей
Від вій, що як моє пальто –
Темні й за помірну ціну
Годі
Сказав ти
Уходять
В різні сторони, щоб моді
Віддати данину
[loading]
Годі
On the way to Las Vegas
Консуело — 2/12/2008 - 14:05
Поєднуючи непоєднуване,
розкорковувати пляшку вчорашніх сліз.
Шматками снів, слів латати простір...
- просто як валер"янка,
що тішить маленьке котяче серце,
навіть сильніше мишачого сафарі...
Чекати снігу, Різдва, знижок. Гратися
у неврятовану ніким царівну. Мовчати
у відповідь на промови Обвинувачення...
товаришувати з голубами на підвіконні -
підгодовувати їх крихтами нерозділеності.
Наодинці з облізлою канапою,
шукати уламки Граалю
в лабіринтах сутінкових годин.
Пробачати собі брехню і злість, а їм -
народження наступного демона.
Одного розхристаного ранку
Дерева
Ihor Zubrytskyi — 30/11/2008 - 16:49
Коріння кличе нас,
Минулі віки, королі і принцеси,
Закликають вернутись.
Віти тягнуться вверх,
Далекі світи, зорі й планети,
Закликають прийти.
Соки течуть вверх і вниз,
Стан надзвичайний – спокій і віра,
Закликають іти.
Ми, наче ліс,
В однині й множині,
Кров наша – світло в пітьмі.
По-білому біле
Вітер Ірина — 29/11/2008 - 16:36
Місто по-білому біле кидає мрії в асфальт.
Хочеш вдягайся в чорне. Зів'ялі зіниці
спостерігають за чорним входом,
крізь який інколи безшумними кроками
простували запахи
жасмину.
Сиплеш крізь пальці сніг, а на віях крила із льоду
тануть слізьми чи білим воронням.
Але сьогодні ти -
за бортом алеї
і тих рук, очей, обличчя,
що залишилися на
неіснуючій фотокартці.
Можливо, ти сумна,
бо золота поділка на безіменному
пальці правої руки
втратила суть, а жити далі немає сенсу.
Місто по-білому біле,
ти відносиш дві гвоздики,
щоб вони змішалися
із ароматом жасмину,
Розмови із совістю,як і раніше,короткі.
Вона повертається завжди о пів на першу,
ще й напідпитку.Крадеться до мене в мозок...
Отак нахабно користуючись тим,що я
в цей час відчиняю із рипом масивні двері
у сон. Потойбіччя - і я у ньому...А совість,стерво,
по-партизанськи кладе вибухівку під колії
нейронних зв'язків,що лише від учора у спокої.
Я прокидаюсь...Свідомість,як завжди,судомиться
в пошуках слів(трохи брудніших,ніж треба).
Еврика!Знайдено кілька виразів ідіоматичних
(ідіотичних?)Я відправляю цю шльондру до біса!
І зі спокійною відсутністю совісті знову
Індивідуальність(чи як її там?)...
Пішак,що ніколи не зрушить з клітинки Е2.
Загублений десь у дитинстві,лежить під диваном
(мовчки)і обростає пилом,забувши про честолюбство
і мрії стати ферзем.А безногі коні і досі гарцюють
у герці з закутістю у траєкторію Г,що здалеку схожа
на шибеницю.Де страчено по черзі усі шістдесят чотири
квадрати(кольору міцної кави і молока).І дівчинка Осінь
(з поганою спадковістю і схильністю до самокатування)
ридає над рештками своєї гри.Ідіотка!Казали ж їй грати в рулетку.
Парне-непарне.Зеро.Себто дірка від бублика.
Декадент
Лукреція Крон — 26/11/2008 - 23:15
Вердикт простий - в дзеркальних вічностях
давно загублене намисто
Думок скорочених, щоб на листі вмістити
хоч їх відлуння
До істеричних треморів шукати - одну невпевнену ідилію
немов вона ще десь існує
Чи безнадійно втрачена.
Нові міста - простим малюнком в вікнах поїзда
звучать думки приглушено - у бункері
Під самим пеклом щось ще теплиться
в льодах, які не тануть - штучних
Мінятиметься флора - пахощі
в садах семи струмків - бузкові наймички
Ще щось казатимуть про осені наближення
Хто виживе?
Так само в однині блукаючи
страждаючи бруківкою і мороком - незмінними