Збірка: Затьмарення
Розмови із совістю,як і раніше,короткі.
Вона повертається завжди о пів на першу,
ще й напідпитку.Крадеться до мене в мозок...
Отак нахабно користуючись тим,що я
в цей час відчиняю із рипом масивні двері
у сон. Потойбіччя - і я у ньому...А совість,стерво,
по-партизанськи кладе вибухівку під колії
нейронних зв'язків,що лише від учора у спокої.
Я прокидаюсь...Свідомість,як завжди,судомиться
в пошуках слів(трохи брудніших,ніж треба).
Еврика!Знайдено кілька виразів ідіоматичних
(ідіотичних?)Я відправляю цю шльондру до біса!
І зі спокійною відсутністю совісті знову
буду шукати ключа до дверей із рипом...