Самотня автобусна зупинка і сонячна людина
sashenika — 16/12/2008 - 13:36
Самотність автобусної зупинки
приваблює своєю тишею.
Думки рахують зірки,
з’являючись при появі нової ідеї,
народжуючи мрію і впевненість у здійсненні.
Ніч хоч і чорна, але світиться місяцем
і доводить, що немає нічого абсолютного,
що кольори завжди змішані…
Дорога переповнена фарами.
Вони настирно заглядають в очі,
шукають кохання для своїх власників
чи просто тепла,
та нічого не знаходять,
бо автобусна зупинка самотня,
хоч і приваблює своєю тишею…
Це все сон, хоч снів і не існує.
Скрізь одна реальність,
тільки в інших паралелях.
Одна з паралель – життя. Найкоротша?
Як повітрям дихає людина щастям,
і так же безнадійно шукає його очима.
Кожен бігає за чимось невіданим,
не визнаючи його у тому, що сидить поряд.
Саме гіркі сльози розпалюють
вогонь радості найсильніше,
а щоденний сміх тільки охолоджує цю мить.
І не доля винна у всіх нещастях,
бо вона списує життя з наших вчинків.
Кожен день неймовірно цікавий,
бо він єдиний у нашому житті.
Кожна посмішка робить крок до мрії,
бо дарує світлі почуття і
відганяє від себе безвихідь.
Кожна втрата, хоч і болюча,
але дарує волю і ще один шанс.
І всі, хто нещасливий у пеклі,
Бути
Б/У – Ти
З комісіонки? Секонду?
Секунду? Мій годинник поспішає
Ти не встигнеш
Б/У
Почуття осипались, мов фарба
Зі стін будинку
Мов фарба з обличчя
Мов сніг у серпні
Мов серпень у снігу
Косметолог? Він потрібен, щоб підмалювати тобі очі
В тебе вже є?
А чому ж б/у?
Може, тобі просто треба батарейок?
Ти втомився з попереднього разу
б/у
купи собі білий аркуш
і довго вдивляйся
шукай там дерево
листя
росу
ранок
а листя теж трохи б/у
були деревами
На вашому місці, я б не була на моєму місці
Шрифт розміру спалаху в камері
Шиза спалаху, шиза в камері [клінічній]
Слова беззмістовні, як сухий знежирений йогурт
Я на дієті – не бачила людей давно
Музика, як біг самотньої краплі по ржавих трубах
Ржаві труби – вени, кров за ціною води
А воду вже ніхто не цінує
П’ють коньяк і сльози
Мрії, як заплутане волосся – солоні від моря
Море солоне від мого волосся
Пий
Реквієм по весіллю
Весілля не від слова веселитись?
Селитись?
Злитись?
Акорди кардіограми, кардіограма мовчання
Акорди мовчання? Мовчання акордів?
Скафандр мільйонів
Женчик Журер — 14/12/2008 - 18:50
мільйон маршруток,
мільярд тролейбусів,
трильйон трамваїв.
тіло моє – скафандр. його
треба годувати, чистити
розважати, розминати м*язи.
Скафндру треба на роботу.
Нащо? - аби годувати, чистити,
розважати, десь проживати.
Як доїхати на роботу? -
мільйоном маршруток,
мільярдом тролейбусів,
трильйоном трамваїв.
Є ще одне метро,
але воно лякає своєю підземністю,
воно жахає можливістю
неповернення нагору,
адже коли Скафандр відслужить
свій вік, а моя душа
вже прагнитиме свободи,
то скафандр бездушний
потягне під землю не
мільйон маршруток,
мільярд тролейбусів,
Дарунок доброї феї
Catya — 12/12/2008 - 22:18
Екстравагантна панянка
з бузковими крилами
залишила на Різдво
своїй непутящій хрещениці
подарунок -
перев'язану рожевою стрічкою
цеглину.
Найзвичайнісіньку - рудувату,
трішки пощерблену,
важку,ледь не випала
із тендітних рук.
Нащо..?
Наступного ранку
я вийшла на вулицю,
зализану шорстким язиком
циклону з Атлантики.
Тримала в руці
цеглину.
Очима світила,
як невиспана тваринка.
І - диво!
Привітніші стали люди,
побачивши цей брусок
із випаленої глини.
Посвітлішало небо,
зітхнулося легше,
бо всі завбачливо
зникали за рогом,
переходили на інший
бік вулиці,
Офісний роман
Консуело — 11/12/2008 - 10:04
Торкаєшся сполоханої троянди -
у неї алергія на цигарковий дим.
Мигдалево посміхаєшся, примружуєш ліниві повіки.
Кришталево мовчиш.
Твердо пам"ятаючи про свою унікальність,
Х"юго Боссом - підкреслюєш стиль.
Дешеві жарти - не по кишені,
твоя присутність - це вже комплімент.
Ходиш навшпиньки в шалено дорогих мештах,
прокрадаєшся у сни - непрохано.
Вдоволено муркочеш,
відкриваючи сезон полювання.
Ти - хижак,
з обручкою праворуч серця,
якого насправді ніколи не існувало...
В кабінеті червоного дерева
кавою з коньяком затроюєш думки.
Але навіть теплична троянда часом
Ходиш навколо,
цвітеш оленячими очима,
Усміхаєшся вишнево.
Сплела б вінок
із променів довкола тебе,
Виліпила б кисть руки твоєї
з довгими пальцями.
Надихатися тобою неможливо.
Зорі набирають блиску
з очей наших,
Вітер нас минає.
... Серцю затишно
на лезі бритви.
Десертне
Лукреція Крон — 9/12/2008 - 02:06
На старому кладовищі - квітневий відблиск сонця
як мереживо - вогонь
Останні скрики ще живих птахів,
поснули у неволі
За обрієм, в будинках під дощем
У вічному тумані міст
Іще не спалених
Я повернулася - одного разу, з іншого життя
із сутінків
Примарою чи мимовільним ароматним спогадом
чи наслідком гріхів
Всередині - як крик, як спалах, засвітився плівкою
на чорно-білому
Не йди...
Позбавлено-розбавлений ти танеш
Мандруєш півночами - голими потворами
Без шансів на повернення - з закляклих міст
Останні відголоски холоду,
морозний ранок...
Все обіцяне
Несправджене
На лезі щастя
Artur — 8/12/2008 - 17:42
***
Жовтий
Листочок
Впав
На підвіконня.
Не зметуть
Його і не
Спалять,
Не пропаде
Він із життя,
А зігріватиме
У теплій хаті
Свою
Маленьку
Жовту душу.
Звичайно,
Він протидіяти
Не може,
Його викинуть
У сміття,
Та він
Коритися
Не буде
І житиме
Все одно!..
***
Падають
На воду
Аплікації
Осінні.
Чогось
Жаль.
Когось
Зустріну.
Комусь
Потрібен.
Когось
Люблю.
***
Маленька
Країна-
Мрія душі.
Всюди
І ніде.
Ні горя,
Ні зла.
Маленька
Країна-
Душа
Твоя,
Світ,
Куди
Потрапляє
Найдорожче...