Самотня автобусна зупинка і сонячна людина
sashenika — 16/12/2008 - 13:36
Збірка: Філософія щастя
Конкурс: Екверлібріум
Самотність автобусної зупинки
приваблює своєю тишею.
Думки рахують зірки,
з’являючись при появі нової ідеї,
народжуючи мрію і впевненість у здійсненні.
Ніч хоч і чорна, але світиться місяцем
і доводить, що немає нічого абсолютного,
що кольори завжди змішані…
Дорога переповнена фарами.
Вони настирно заглядають в очі,
шукають кохання для своїх власників
чи просто тепла,
та нічого не знаходять,
бо автобусна зупинка самотня,
хоч і приваблює своєю тишею…
Це все сон, хоч снів і не існує.
Скрізь одна реальність,
тільки в інших паралелях.
Одна з паралель – життя. Найкоротша?
Брехня! Немає нічого довшого
і настільки пронизаного переривами,
хіба що день курця,
наповнений перекурами і димом.
Диму всім вистачає, хоча то, напевно, туман.
Жити в тумані настільки звично,
як щоранку чистити зуби.
В тумані ховатися – освідчитися сонцю у страху,
то ми на нього і не дивимося…
У кожного своє щастя.
Той, хто погляне сміливо сонцю в очі,
просто втікач чи вільний відчайдуха,
то вирішувати тільки йому.
І самотність автобусної зупинки
не приваблює його своєю тишею,
бо вона дихає його легенями
з любов’ю і щастям в один ритм.
Тому він не боїться сонця
і не рахує на небі свої мрії.
Йому вистачає часу тільки на життя.