Давня історія
Lana — 3/01/2009 - 18:28
Ще ранок не побілів,а стрілки годинника мелять хвилини,
Метуть двірники вчорашній сніг,
Вивозять новорічне сміття машини,
Стомились супутники від дзвінків стільникових,
Ще ранок не побілів, а я мелю каву,
В старій ручній кавомолці,
Тій що від бабці мені дісталась у спадок,
Мелю арабіку, пахучу, що вчора ми купили з тобою,
Коли ще був рік старий, щоб варити її у цьому році.
Отак,мабуть, хтось давно каву молов, як годинник хвилини,
Спопеляв їх на порох, що відносився вітром,
І пахнув минулим, а ще сонячним, теплим,
Як кава арабіка... Давня, як ця історія
Дрібно меленого часу.
Ілюзіоніст
Лукреція Крон — 2/01/2009 - 23:36
Лише твоя блакить
Безмежна, та обмежена - не те що небо
Все мовчки - два бокали із портвейном
ніч...
Казав щось про театр,
або примарилось
Я не пробачила
Та надто...
Давай - візьми собі хоча б одне
Крило чи спомин про політ...
над осінню.
Поборсались
У фотокартках, у старих мереживах
Люблю?
Манірність із надривами
І все - як біжутерія, чи як історія?
Хай дешево.
Проте моя, остання - найдивніша казка.
Зношені...
Твої ідеї і оцей старий піджак
заморений - не голодом так мороком
Не страхами - так маренням
Опалений.
А я пішла б по стежкам диких снів
тримаюся за поручні?
Гаремна пісня
Catya — 29/12/2008 - 20:00
Якщо я варта одного лиш твого слова -
прожени мене геть.
Якщо я варта одного лиш твого дотику -
вдар,щоб сама пішла.
Якщо я варта одного лиш твого погляду -
спопели.
Якщо я варта хоч ламаного гроша -
продай.
А я не люблю.
Ні тебе,ні рабства свого,ні рабів.
Якщо я варта смертного вироку -
вбий.
А я не скорюсь.
Ні тобі,ні любові твоїй.
Бо я варта вітру морів -
розвіялась вся.
Бо я варта лазурі небес -
розлетілася хмарами.
Бо я варта гарячих пустель -
розсипалась жаром.
Але не люблю.
Розлита ртуть
Консуело — 29/12/2008 - 15:32
Розмалювали глобус і назвали його
Планетою...
чорно-білими кордонами відмежували від світу - світ
Правилами дорожнього руху -
молились на ніч,
але так і не навчилися без шпаргалок -
дихати. Любити...
Бетоном і склом гаптували власне щодення,
креслили мікросхеми
на долонях вічності...
Вчили дітей тримати зброю - міцніше,
а самі - губили здоровий глузд -
по крихті
на зеленому сукні споконвічного азарту вмирання...
І так день за днем - спливав
відпущений їм час.
Неминучість дихала у спину, наступала на пяти
наздоганяла...
І просила пробачення у тих, хто залишався позаду,
Нульова паралель
Консуело — 29/12/2008 - 13:11
Крізь замкову шпарину особливих дверей
можна побачити іншу сторону
розтривоженого місяця,
яка зазвичай мовчить.
Крізь замкову шпарину зачинених дверей
легко розгледіти відображення
спогадів про завтрашні спогади,
якщо захотіти.
Крізь замкову шпарину дверей у щось
варто помітити колір ванільного неба,
помережаного слідами журавлів,
які повертаються.
Крізь замкову шпарину дверей НЕМОЖЛИВОСТІ
годі спіймати погляд самотнього мандрівника…
Стороннім вхід заборонено.
Без винятків.
Давай відмиємо свій світ...
Пірогова Наталія — 28/12/2008 - 11:09
давай відмиємо свій світ від усіх точок зору...
...втратимо розум...
давай будемо жити...
потім просто помремо...
...будемо жити.
Ремарка Геродота (в стилі Далі)
Ihor Zubrytskyi — 28/12/2008 - 00:17
Х.Г.
Із лона зими й холоду снігу,
Росте дерево краси дивної,
Яблуня біла.
З яблуками золотими.
Й не одержати цього плоду
Жодній з богинь,
Ні Афродіті,
Ні Гері,
Ні Палладі,
Бо лиш одна людина в світі,
Його достойна.
Спантеличено дивимось на курси валют,
лютуємо від переповнення транспорту,
спорту не маємо чим оплатити в спортклубі,
біокефір виявляється має не ті бактерії,
серії щодня зазомбовують дешевою банальністю,
бальності не вистачило на тестуванні,
яке проводять з нами " Ми і криза",
А ми спантеличено дивимось на календар,
даремно лютуюмо, що так багато ще маємо зробити,
бити не треба старого посуду,
а бігти за подарунками і ялинками,
А ми все менше шкодуємося на кризу,
все більше говоримо про Свято,
яке прийде невідворотно вже скоро,
світло проллється у наші серця і зазвучить:
Пустивши в низ...
u-dzen — 26/12/2008 - 19:07
Пустивши в низ частинки снігу,
Як тіло покривають простирадлом,
Прийшли до нас три місяці відвертості,
І ми залишимо зелену клітку.
Все чисто, чесно, зрозуміло серцю,
Контрасти кольорів, ніякого відтінку,
І я стою весь вражений оцим,
І я не вірю, що зима пройде.
Зцілення
Пірогова Наталія — 24/12/2008 - 22:38
Обважнілий місяць
Висить низько в небі,
Наче стереже
Тремтливi надії світу.
Час для любові, час для миру,
Доки ще не пізно.
Уся зброя складена до вівтаря
Матері Сирої Землі,
І її серце несміливо починає битись.
Серед руїн розпускається біла квітка –
Тендітна душа,
Свіжа й довірлива,
Смілива радість завтрашнього дня.
Голос жайворонка вітає Аврору.
Час для пісні пробудження.
Спалах!
Легені світу вперше сповнюються повітрям,
І гаряче сонце піднімається
Над звільненою Землею.