Ілюзіоніст
Лукреція Крон — 2/01/2009 - 23:36
Лише твоя блакить
Безмежна, та обмежена - не те що небо
Все мовчки - два бокали із портвейном
ніч...
Казав щось про театр,
або примарилось
Я не пробачила
Та надто...
Давай - візьми собі хоча б одне
Крило чи спомин про політ...
над осінню.
Поборсались
У фотокартках, у старих мереживах
Люблю?
Манірність із надривами
І все - як біжутерія, чи як історія?
Хай дешево.
Проте моя, остання - найдивніша казка.
Зношені...
Твої ідеї і оцей старий піджак
заморений - не голодом так мороком
Не страхами - так маренням
Опалений.
А я пішла б по стежкам диких снів
тримаюся за поручні?
Чи за потворні руки лісових примар?
У борошні?
чи у воді, що оживляє...
Останній портсигар.
Продали.
Останні гроші - на колючий лід
або портвейн без льоду.
Сп’янілий подих - знак закінчення?
І наголос - завжди - хоч де...
У вічній темряві чи в оксамиту хвилях
у звивинах землі.
Я піднімаюся - до хмар...
чи до ілюзій хмарності.
Оказій руки заплели мої думки.
Мої прощальні
...де - не - де...
Ще чутні відгуки - до тебе.
Полетіли...
...тільки вдвох, назустріч надвечір’ям,
Кохаючи, не знаючи прощення
Ти змучений сузір’ями
Брудним ганчір’ям...
моїх феміністичних гасел.
В моїх ілюзіях...