Переможена душа
Erla — 8/12/2008 - 13:54
Скажи чому..
Скажи навіщо..
Скажи..
Чого нема мене..
Чого сліди мої так близько..
Чого твоїх отут нема..
Нема слідів..
І сліз немає..
Немає усмішок твоїх..
Є лиш одне що не зникає..
Жорстокість ..
Злість..
Усе твоє..
Чого ти так?
Навіщо треба
Тобі вбивати все в мені
Навіщо кликати
Любити…
А потім ….
Забирати все і йти??
Пояснення нема..
Нема нічого..
Немає сенсу..
Дихання нема…
Ти забираєш все то із собою..
Мені ж лишається чекати до кінця..
Та я чогось живу..
Надією годую мозок…
Що все то гра реалу..
То брехня..
Що вигадка то..
І немає болю
Є лиш життя моє..
Лісовими стежками,
чорними ріками, гірськими проваллями
прокрадається тихо їхній бог.
Він упав...
З небес?
Ніхто не пам"ятає. Навіть
сивочолі дідугани під мурами вежі
не скажуть, як називали його
колись.
Перун? Зевс? Єгова?
У княжих грамотах не записано
слова тих пісень-благань-проклять,
що стелилися під ноги ідолу,
коли тризну криваво справляли божевільні
жерці.
Геть.
Хай гримить небо,
спорожніле без його пильного погляду.
Не потрібно їм більше бога.
Жодного з них.
Поклоніння - ось що важило. А любов - нехай
нею тішаться слабосилі.
Ні.
Не так.
лише любов!
Віталій Лавчик — 8/12/2008 - 10:19
Вона
мовила привіт
пішла і зникла
так несподівано,
без жодного слова.
а я –
дививсь їй услід
якось здивовано.
скажіть її ім’я.
скажіть!
невже то була любов?
...Вона –
на голову, як сніг,
білий, пухнастий.
весна
квітчає її коси
в промені щастя.
Вона – літо і сонце.
без неї
лишається в душі
сіра й мокра осінь.
так!!! Любов – її ім’я.
її думки та мрії –
лише Любов!!!
***
Віталій Лавчик — 8/12/2008 - 10:06
***
він шкутильгав додому
він думав про осінь.
про те, як сильно кохає
ховався од вітру
за комірцем свого френчу —
за його чорною шкірою.
руки тримав у кишенях,
а в руках — мобільник
та гаманець зі щастям
(бо грошей у ньому —
ніц не мав, ні копійки).
він прислухався до бою
годинника-серця і думав:
жовте листя, і дощ,
і похмурий настрій...
навіщо так має бути?
адже я — просто щасливий.
***
Віталій Лавчик — 8/12/2008 - 09:57
***
босонога весна,
ідучи битим склом
мого болю,
якось дивно всміхалась.
якось — страшно! — всміхалась
до зелених дрібнесеньких скалок.
що лишилось мені?
я лягаю слідами багряними
з під її ніг на свій біль,
щоб його втамувати собою,
я лягаю в той слід,
що є я,
й на те скло,
що я кров’ю весни
у собі
переплавлю
на світло!
Кредит у життя
Диво... — 7/12/2008 - 21:23
Лише біль (білль про твої права?)
Лише порада (про вади?)
Лише хвороба (від Бога?)
Лише Сабфо (вже не хо?)
Лише пігулки (так гулко
Твій голос) Колосс
На глиняних ногах
Все це був Бах
Лише вільна (недільна?)
Жага ( перестань, це ж я)
Перестань битися
Серце ( філіжанка з кавою )
Знову про старе (Клерфе?)
Кажуть мені лілії (майже, як Маяковському)
Знову про смерть у стінах
Твоїх згинах, життя
Жи... ли?
Жили? Все жили не раз
Жили? Тягнути й напинати
Як на гітарі (в ударі)
Благати
Атол
Стати оазисом
Базисом?
Хром?
Ром?
Ом?
Пити пісні і пил
пити, плити полем
*** Я – в тобі. Стихія. Квартет (1);(2);(3)
Уляна Явна — 6/12/2008 - 20:29
***
Я в Луврах чи Лаврах,
як глиняних горщиках –
Збираюся купи закислим молоком,
Щоб потім в хліб спектися пухко
І роти наповнити незрілим:
Розглядачам полупаних фресок,
Поціновувачам загублених полотен,
Слухачам мелодій мертвих.
Кінськими копитами відлунюю
В переходах – кам’яних торбах,
Торохкочу брукованим настилом
Возом гробаря,
Щоб на смертнім обеліску застигнути
Вибитими буквами і спогадами.
Лунаю дзвоном, що падав на землю:
- Гавриле-дзвонарику! Гей!
Лови мене в руки спрацьовані,
Заколиши, поцілуй.
Чай… кава.. кімната
Тиша безмовна..
Стоїш.. не питаючи слів моїх..
А хочеш??
Чи мовчки будем впиватись пітьмою удвох?
Два бокали.. дві чашки.. два життя??
Чи одне..
І свіча на столі догорає..
Ти мовчиш.. Я мовчу..
Вже зима.. і так холодно стало раптово..
Серце в лід.. і твоє.. і моє..
Не весна..
Ти друкуєш відбитками пальців
на моїй паперово-білій спині
свій маніфест
Виливаєш чорнилом зеленим
у мої безсилі долоні-фіали
очі зимні
Колядин, колядин...
Tamara — 4/12/2008 - 19:03
(Ракурс в дитинство)
Сніжно-завіяно в пам”яті,
Падає сніг, переблискує,
В двері колядники просяться.
... З ними до хати вривається
Свіжа морозяність ранку,
Маками щоки палають їм,
І голоси розсипаються
дрібними разкАми - намистами.
Тато статечно всміхаються,
Мама клопочуть, стурбовані,
Кращі дари підбираючи: