Лісовими стежками,
чорними ріками, гірськими проваллями
прокрадається тихо їхній бог.
Він упав...
З небес?
Ніхто не пам"ятає. Навіть
сивочолі дідугани під мурами вежі
не скажуть, як називали його
колись.
Перун? Зевс? Єгова?
У княжих грамотах не записано
слова тих пісень-благань-проклять,
що стелилися під ноги ідолу,
коли тризну криваво справляли божевільні
жерці.
Геть.
Хай гримить небо,
спорожніле без його пильного погляду.
Не потрібно їм більше бога.
Жодного з них.
Поклоніння - ось що важило. А любов - нехай
нею тішаться слабосилі.
Ні.
Не так.
Гримить небо, але воно не порожнє.
Сорок днів і сорок ночей воно ридає.
Втопився їхній бог,
давній бог без імені.
І весь світ захлинувся разом із ним.
А потім
- народився новий.
Виринув на поверхню з пітьми
і скаженої колотнечі хвиль.
Голуб вказав на землю тим,
хто знав імя справжнього Бога.
До нового берега дістався
Ковчег.