Зірвався листок і впав на долоню,
Бачу, на ньому написаний лист:
"Я так вас люблю і сумую, доню,
Я чую страждання вашого свист."
Ти знаєш, вгорі тут спокій царює.
Час, уяви, зупинився давно.
Безжально тільки серце сумує,
За вами сумує знову і знов.
Я бачу ваші роки пролітають,
Я бачу і сміх і сяйво в очах.
Дощ страждання
sashenika — 9/11/2007 - 13:51
Дощить вночі і вдень дощить.
Цей дощ так заважає жить.
Проймає серце й крізь нього
Проходять капельки його.
Ця мокрота так гнітить душу,
Що деколи аж плакать мушу.
І забуваю про тебе,
Жаліючи знову себе,
Моя ти радосте, Життя,
Таке прекрасне те буття.
Коли ж згадаю, що ти є,
Що час невпинно тебе п’є,
Простір і сила
Malpomena — 9/11/2007 - 13:35
За всі слова дорожча мить – мовчання.
І навіть коли падають зірки
Ти не кричи і не шепчи благання.
В цю мить, хай серце радують дощі.
В той вечір сонечко сховалось
І дощик сильний, ніби нас святив.
А серце в грудях довго-довго гралось,
Як ніби знало все про мій відплив.
Хто ж знав, що доля нас навіки
За щастя і радість
Malpomena — 9/11/2007 - 13:27
Я вийду сама проти бурі,
Я стану всій злобі на хвіст.
Я буду кричати, хай люди
Повстануть за мир, а не злість.
Хай доля мене підкидає,
Хай вітром збиває із ніг.
Душа моя все подолає.
Мій дух уже переміг.
Я виборю щастя в полоні,
Я сонце творцям подарю.
Відкрию я небу долоні
І світ лиш добром простелю.
Я все подолаю темне.
Чому ти, Весно, невесела?
Чому прийшла дощем до нас?
Чому твоя осіння злива
По серцю стукотить весь час?
Твої дощі стікають стиха
По чорних змазаних дахах.
Утворюють калюжі лиха,
Що хлюпають в наших серцях.
Прошу тебе, відкрий нам сонце
У темних, сірих, цих літах.
Відчини життя віконце.
Нехай співає щастя птах.
Ти зникла із мого життя
так несподівано, так непомітно,
забрала з собою усі почуття
і знищила цим мрію завітну
тепер ти там з кимось, а я один тут
лікую на серці болючії рани
не можу ніяк тебе я забуть
без тебе мені дуже погано!!!
Але чому?
Чому пішла й кохання наше просто убила?
Але чому?
Та осінь...
Funki — 9/11/2007 - 12:09
Та осінь була гарною, чарівною порою
Зникали дні, до вечора були ми із тобою,
Жовтіло листя й з дерева падало униз
Ми мали шанс побачити осінній цей каприз
Котились з неба капельки, давно чекали їх
Здавалося сумні усі та я так вже не міг
Не міг я більш втікати й тримати все в собі
Під враженнями осені освідчився тобі
Гра в життя
Funki — 9/11/2007 - 11:44
Так сталося, життя таке і ми уже не разом,
Кохання що було колись - тепер змінилось на образи
Пішло кудись, лишило нас віч-на-віч із журбою,
І ми не довго думали назвали все це грою.
Ми грали у життя, грали у стосунки,
Хоч правил і не знали, не знали і рахунку.
Та скоро гра скінчилась і в підсумку – поразка,
Розлука-осінь
sashenika — 7/11/2007 - 17:15
А вітри сьогодні босі,
У волоссі холод носять.
Все тепла їх очі просять.
Знахабніла жовта осінь.
Серце все кохання просить.
І завжди розлука носить
Чуже щастя. Ну вже досить!
Біля мене завжди осінь.
Купаюся в її волоссі.
Відвести погляд свій не в змозі
Від рудого листя... й досі
не розумію дивну осінь.
А вчора якось по дорозі
Життя наповнене любов'ю.
Любов блукає по життях.
Любов все грає, грає кров'ю.
Життя іде, іде по днях.
Ти подивися в мої очі,
Заглянь всередину душі.
Хай постукають крізь ночі
Тобі моїх страждань дощі.
Хай просякне тебе на мить,
На мить і ні секунди далі,
Той біль, що заважає жить,
І серце ранить гірше сталі.