Заборона будує стіну.
Його "ні" кайдани кує.
Тільки я виграю цю війну,
Коли він її програє.
Його погляд уже не мені
Дарує проміння очей.
Його серце кричить сніжне "ні",
Забираючи спокій ночей.
А я мрію про швидкість часу,
Солодке своє забуття.
Біль такий, що й пустити сльозу
не можу, нема каяття...
ти думаєш в моїй душі є щось таємне?
там зовсім порожньо і досить неприємно...
в моїй душі жахіття, збочення і цвіль,
солодкий чистий, ще цнотливий сірий біль...
чому не віриш ти моїм словам?
чи може хочеш подивитись сам?
поглянь тоді у мої білі очі і
подивись, як я караюся щоночі...
тобі не лячно? ти тремтиш...
Так важко втрачати те, що цінуєш
Bestia482 — 4/11/2007 - 00:12
Так важко, так важко втрачати
Все те, що у серці горить...
Так хочеться біль цей кидати
Далеко-далеко назад...
Та що ж цим поробиш?
Невдача. Наступна невдача за рік...
Цінуєш насправді, що втратиш,
Коли й не повернеш і слід.
Чіпляти не треба минуле,
Бо лиш ти там біль віднайдеш,
Все те, що лишилось позаду,
Якщо ти хочеш прочитати
Мої думки - ти лиш почни...
Можливо,саме ти зумієш
Знайти між них саму мене...
Можливо, це тобі не вдасться,
Можливо, втратиш дарма час...
Ти у мені побачиш різне:
І щастя, й радість,
Тугу й сум...
Ти у мені побачиш себе.
Тобі захочеться втекти...
Куди лиш ти тепер прямуєш?
Туди, де був,
Чи в інший бік?..
Я не знаю що й робити...
Bestia482 — 2/11/2007 - 17:16
Серце спить у тебе досі,
Серце спить, ніщо не просить.
Скільки ж будеш ти тікати?
Скільки ж будеш? Треба знати...
Час і простір, віра й пісня.
А у мене цей лиш кисень!
Я не можу не горіти,
Я не можу не летіти.
Не зламаєш мої крила,
Не повернеш ці вітрила!
Хочеш бути? То роби щось!
Хочеш сенсу? То довірся!
Як не можеш це створити,
Щось в мені сьогодні обірвалось.
Гострий біль. Мене від тебе нудить.
Жовте листя нас не врятувало б,
Я піду і ти мене забудеш.
Все сьогодні у густім тумані -
Я не знаю, де тебе чекати.
І хоча зима ще у ваганні -
Хочу снігу, а натомість вата.
Прокидаюсь у ранковій каві,
Сплю весь час дорогою додому,
Що після зими чекає далі?
Заблукані діти, слова
Ihor Zubrytskyi — 31/10/2007 - 19:33
Слова на дорозі - заблукані діти.
Несказані нами ранкові привіти,
А також кохання признання прелюбе,
Все скоро у нас, скоро вже, буде.
Збиремо дітей, що шляхами блукають,
Розкажем їм наші бажання - хай знають,
Тоді і вони нам також поможуть,
Про наше кохання нам стиха розкажуть.
Прийшли морози,
Розтавання знак,
Зав'яли рози,
Знову все не так.
Додуму їду,
А сердце в тебе залишив,
Як в Енеїді,
До тебе шлях я загубив.
Але я знаю, до тебе шлях я знов знайду,
Бо, я кохаю, і через час до тебе йду....
Memento
Ihor Zubrytskyi — 30/10/2007 - 22:35
Кроками йду, твоїми, своїми,
Знову з'явилася, зникла, пішла,
Не зрозуміти чуттями моїми,
чого душа є така непроста.
Знову прощай і самотності прірва,
Падаю вниз, навіть ні - я лечу,
але брудная життєвая ширма,
відсторонить мене, кричу.
Полум'ям дихаю, тілом горю,
Дивлюся туманом, край неба сиджу,
Думаю довго, чекаю зорю,
А я простий віршолов,
Складаю рими в кошик.
То прийде до мене love,
То потрібні гроші.
То сиджу на самоті,
Нічого робити.
І думки ідуть не ті,
Ручку не спинити.
То щось сяйне в голові,
І дух захопить радість.
Та й думки ці не нові,
Повторюються - гадість.
Отак поставлю на листі
Емоцій підпис, болю.
І всі думки мої прості,