А ти свою маску вже скинув,
Твій образ в минуле полинув.
За ним попливла і любов
І я кам'яна стала знов.
Вже серце не буде тремтіти
І руки не будуть вже пріти.
Я знову сховаюсь під маску,
Чекаю я іншого ласку.
Не хочеш мене ти і знати,
Всі спогади хочеш порвати.
Порву їх раніше тебе,
Сьогодні звільняю себе.
А ми із тобою лиш друзі.
Не цілую тебе у вуста.
І серце не гине у тузі,
Я закінчила твого листа.
А завтра згорить він у буднях.
Я забула вже голосу звук
І очі забудуть до грудня
Обличчя твоє. І твій дух
Полине до іншого серця,
Цілуватиме інші вуста.
Та й мій вже на іншого сперся,
Вже іншого пише листа.
загублений
EXTezy — 29/10/2007 - 12:11
Весна вже явно близько,
Тане сніг і капає по вікнах,
В душі лиш теплий вітер віє,
І бажанням серце обвіва...
То бажання наче іскорка надії,
Наче вогник ясний в тьмі,
Що показує дорогу,
Одинокій і загубленій душі...
Одинока та душа вже довго,
Бродить по холодній темноті,
А вогню не бачить того,
Іскорки не видно їй...
Це мені розказала Аліса
Ihor Zubrytskyi — 28/10/2007 - 22:49
Вперед побігти за кроликом білим
і у Чудес країну запірнути.
Ми часто в снах і наяву помрієм,
так хочеться прекрасного торкнути.
Та дзеркало лишається твердим
й холодним, наче брила льоду.
Не розуміємо чому таким,
шляхом втрачаємо свободу.
Закриті двері й дзеркало мовчить,
І залишається реальність,
Але душа у відповідь кричить,
й долає світову банальність!
Тож я побігла, ну а ти як знаєш,
колись зустрінемось по той бік,
Один раз Світ чудес ти покохаєш,
й залишишся у ньому вже навік.
Товаришам
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:58
Здається часом – винен, що живу,
А вас немає – Ігоре та Юро…
Я бачу вас не снах, а наяву,
Розбивши забуття товстезні мури.
Я чую сміх ваш щирий і дзвінкий,
І в котрий раз дивлюся вам у вічі,
А ваші недоспівані роки і весни
Вже ніхто не перелічить…
Але і з Лети пам'ять проросте,
Щоб стати птахом, променем, травою,
Друзям
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:56
Щасливий той, хто друзів вірних має,
В житті і смуток замикає круг.
Коли в надію віру ти втрачаєш,
Тобі на поміч завжди прийде вірний друг.
Умій цінить за різним – найдорожче,
І суть простих, невишуканих слів,
Бо в цілім світі, знаю я – ніхто ще,
Без друзів залишитись не хотів.
Я дорогих дарунків не чекаю,
Ювілей товаришки
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:55
Хай біля тебе будуть ті, що розуміють,
Надія, віра і любов в душі зоріють.
Не оглядайся на літа – старі чи нові,
То просто час збирать настав плоди любові…
Потрібен час...
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:53
Потрібен час, щоб оцінити втрату
Людей, котрих любив ти стільки літ…
Приходжу знов до бабиної хати –
Немов дарую серцю ніжний цвіт.
Думки долають про добро і щирість,
Про давній біль, обов’язок і жаль,
Що журавлі, які летять у вирій,
Бентежать знов забуту вже печаль.
Одні відходять, іншим треба жити,
Україні...
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:51
Ще розтануть сніги і прокинеться літо,
І піснями ударять в серця солов’ї,
І розквітнуть, я вірю, в саду нашім квіти,
Що їх ніжно так пестили руки твої.
Не зів’янути їм, незабутнім, довіку,
Поки родять у серці наснаги жита,
Поки радість дається і біль чоловіку,
Поки совість пречиста і пам’ять свята.
Стрілецькі пісні
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:50
Присвята Роману Купчинському
* * *
Хіба не чудо ці пісні,
Написані поміж боями,
Як кров лилася ручаями
В одній за одною війні.
Хіба не диво та любов,
Що серце кожне наповняла,
Стрільця і цісаря рівняла,
Вмирала й воскресала знов.