Тихше!...Чуєте?..Осінь...
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:49
Тихше!Чуєте? - Осінь...
мовчки йду по алеї,
Крик опалого листя десь озвався у серці.
журавлі в листопаді...
Як в сповільненім кадрі -
Так повільно спадають на землю листочки.
Ні, я зовсім не плачу,
Де ви бачите сльози, –
То останній дарунок
швидкоплинного літа.
Тихше!
Чуєте? - Осінь!
Я навік закохався
В шепіт ніжних берізок.
Ми на кожному кроці актори
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:47
Ми на кожному кроці актори...
Ми на кожному місці актори
Тої сцени, що зветься життям.
День і ніч – то лиш ряд перетворень,
Перевтілень одного буття.
Знов на вікнах опущені штори,
Сотий раз копіюється гра,
Імітуються радість і горе,
Буря оплесків й дружне «ура»...
Дружині
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:43
За вірність нині келих підіймаю,
За щиру ніжність наймиліших рук,
За те, що ти до нинішнього маю
Так берегла кохання від розлук.
За те, про що ніхто не знає в світі
Крім нас обох, щасливих назавжди,
За ті листи, що так чуттям зігріті,
Котрі мене боронять від біди.
За те, що ти так можеш зрозуміти,
Сиротіють хати...
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:40
Сиротіють батьківські хати,
І ще довго у снах мама й тато
Будуть нас до воріт проводжати,
І назустріч подвір’ям іти…
На спомин про друга
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:35
Перша осінь без тебе і літо…
Простяглися у вічність роки…
Розлетілись у світ наче діти
Надруковані другом книжки.
Розділились на «до» і на «після» -
Кожен день, кожна мить, кожен біль,
І лунатиме синова пісня,
Як присвята любові тобі.
Тихим щемом бринітиме нота,
Що в останнім акорді згаса,
Даруватимуть спомини фото,
Осінь...
Тимофій Західняк — 25/10/2007 - 05:34
Так сяють зорі на світанні
В оці жовтневі тихі дні!
Нам осені пора прощальна
Отвіт дарує – «так» чи «ні».
Чи те збулось, чого жадалось,
Чи марно страчена весна?
Які чуття в душі зостались
Як келих випито до дна…
Ні, не здолає безнадія
Наснаги сповнені серця,
Коли вони плекають мрії
Й вбирають осінь по вінця.
Прийшла неждано любов,
Мов та гірська ріка,
Збурила мою кров
Пустунка мала ота.
Сам ходжу тепер не свій,
Наче не те вже життя.
Відтоді, як закралось
В серце моє, почуття.
Глянеш - серце радіє,
навколо все співа,
І якось тоді потепліє,
І тягне на добрі діла.
Здається, гори зверну
І все, що хочеш зроблю.
Тому що милу дівчину
Відчуваючи тишу я прагну до болю...
Прагну виру емоцій,світла,двобою?
Крик душі накриває мене з головою...
Де ти є?Хто ти є?Я хворію тобою!
Я спираюсь на час,на причини,на відстань
На самотність думок,солодкавість освідчень
І на клаптики серця,що рвуться потрохи
Ні,я не кажу,що тріснуть,та й не стануть вологі...
Відчуваючи тишу я прагну до болю...
Прагну виру емоцій,світла,двобою?
Крик душі накриває мене з головою...
Де ти є?Хто ти є?Я хворію тобою!
Я спираюсь на час,на причини,на відстань
На самотність думок,солодкавість освідчень
І на клаптики серця,що рвуться потрохи
Ні,я не кажу,що тріснуть,та й не стануть вологі...
Нарешті осінь в новий день прийшла
Вона не просто так прийшла, вона чекала
Покрита листям золотим своє ім.*я
Вона від нас так довго все ховала
Тепер вдихнувши духу того оманного
Побачимо, що не літо то і не зима
Я так люблю покриті листям гори
Вони собою прикрашають все
Це навіть краще ніж те море,